КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 706105 томов
Объем библиотеки - 1347 Гб.
Всего авторов - 272715
Пользователей - 124641

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

medicus про Федотов: Ну, привет, медведь! (Попаданцы)

По аннотации сложилось впечатление, что это очередная писанина про аристократа, написанная рукой дегенерата.

cit anno: "...офигевшая в край родня [...] не будь я барон Буровин!".

Барон. "Офигевшая" родня. Не охамевшая, не обнаглевшая, не осмелевшая, не распустившаяся... Они же там, поди, имения, фабрики и миллионы делят, а не полторашку "Жигулёвского" на кухне "хрущёвки". Но хочется, хочется глянуть внутрь, вдруг всё не так плохо.

Итак: главный

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Dima1988 про Турчинов: Казка про Добромола (Юмористическая проза)

А продовження буде ?

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
Colourban про Невзоров: Искусство оскорблять (Публицистика)

Автор просто восхитительная гнида. Даже слушая перлы Валерии Ильиничны Новодворской я такой мерзости и представить не мог. И дело, естественно, не в том, как автор определяет Путина, это личное мнение автора, на которое он, безусловно, имеет право. Дело в том, какие миазмы автор выдаёт о своей родине, то есть стране, где он родился, вырос, получил образование и благополучно прожил всё своё сытое, но, как вдруг выясняется, абсолютно

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
DXBCKT про Гончарова: Тень за троном (Альтернативная история)

Обычно я стараюсь никогда не «копировать» одних впечатлений сразу о нескольких томах (ибо мелкие отличия все же не могут «не иметь место»), однако в отношении части четвертой (и пятой) я намерен поступить именно так))

По сути — что четвертая, что пятая часть, это некий «финал пьесы», в котором слелись как многочисленные дворцовые интриги (тайны, заговоры, перевороты и пр), так и вся «геополитика» в целом...

Сразу скажу — я

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Гончарова: Азъ есмь Софья. Государыня (Героическая фантастика)

Данная книга была «крайней» (из данного цикла), которую я купил на бумаге... И хотя (как и в прошлые разы) несмотря на наличие «цифрового варианта» я специально заказывал их (и ждал доставки не один день), все же некое «послевкусие» (по итогу чтения) оставило некоторый... осадок))

С одной стороны — о покупке данной части я все же не пожалел (ибо фактически) - это как раз была последняя часть, где «помимо всей пьесы А.И» раскрыта тема именно

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Подорож Ан-Марі [Мартін Андерсен-Нексе] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Мартін Андерсен-Нексе Подорож Ан-Марі

Пізнім зимовим вечором я приблукав на маленьку залізничну станцію в Західній Ютландії, наміряючись виїхати нічним потягом до Копенгагена, а звідти далі на південь. Погода була жахлива: вітер гнав по землі сніг, залягала пітьма. В почекальні також виявилося темнувато, висна лампа блимала не ясніше за каганець: либонь, заощаджували гас. Зате було тепло.

У кутку біля полусканої кахляної груби примостилася селянська родина: чоловік, жінка й хлопець років сімнадцяти чи вісімнадцяти. То були невисокі, осадкуваті люди, такі, як звичайно бувають на вбогих грунтах між піщаними пагорбами, де природа не сприяє буйному зростові; застиглі обличчя із зосередженим виразом та незграбні постаті справляли таке враження, яке часом маєш; дивлячись на карлика: ніби в тісну оболонку набито забагато матеріалу.

Жінка сиділа, відхилившись у куток; очі в неї були заплющені, обличчя мертвотно бліде, а коло губ залягала глибока зморшка, як у тих, хто тлумить у собі нестерпний біль. Чоловіки сиділи обабіч коло неї, нахилившись уперед і впершись ліктями в коліна. Коли я зайшов, вони боязко позирнули на мене, але не зрушили з місця, потім стали перешіптуватися. На всіх трьох лежала дивовижна печать глибокого смутку.

Я походжав від каси, що була ще зачинена, до протилежної стіни й назад. Чоловіки перешіптувалися, схилившись один до одного над нерухомими коліньми сплячої жінки і водно потай позирали на мене. Нарешті старий підвівся й нерішуче підійшов ближче.

— Дозвольте спитати, ви часом не до Копенгагена їдете? — тихо мовив він, напружено дивлячись на мене.

— Так, саме до Копенгагена.

Його зажурене обличчя проясніло:

— От пощастило! То нам можна попросити вас узяти з собою нашу матір? Їй треба до клініки.

Говорив він тихо, очевидно, щоб не збудити сплячу, але в голосі його я вловив хвилювання. Він кивнув синові головою, щоб той підійшов.

— Ось цей добродій їде до столиці й заопікується нашою мамою замість тебе, Гансе. Наче камінь звалився з серця! — Старий аж захлинався з надміру почуттів.

Вони й на думку не покладали собі, що я можу відмовитись. Адже я їду в тому самому напрямку, що й жінка, то чому ж би не взяв її? З самого цього вже я визначив, що їм доводилось тяжко боротися з надмірними труднощами, тож вони й вважають за цілком природне, що люди повинні допомагати одне одному.

То були селяни з околиць Ворбасе, що десь, певне, господарювали на одному з убогих хутірців, відвойованих у вересу надлюдськими зусиллями: земля там знову заростає вересом, коли господар хоч на хвилю опустить стомлені руки. Так, я добре знав тих людей, що не мали нічого, крім голих рук і невичерпної самопожертви; тому їх і загнано в пустища, аби вони з піску зробили родючий грунт для майбутніх великих землевласників. Доконечна потреба від’їхати за кілька миль від дому здавалася їм справжнім лихом — стільки різних справ прив’язувало їх міцними нитками до рідного гнізда. Вони мирилися з будь-якою недугою, аби тільки слабувати вдома, але подорож до Копенгагена могла обернутися для них такою бідою, що зруйнує всі набутки їхньої багаторічної праці. Вони, мабуть, обмірковували її на всі боки не один день — аж обличчя їм задерев’яніли і скорбно стулилися вуста. Тепер промінь надії заяснів над їхньою давньою турботою, бо ж усе наче складалося на добре. Мати зможе попасти до столиці, і господарству її подорож не завдасть великої шкоди.

Жінка, мабуть, була небезпечно хвора, якщо вони зважились на такий незвичайний захід: шукати лікаря аж у столиці. Я запитав, що в неї за хвороба.

— Рак, і його треба вирізати, — сказав син. — Лікар давно вже радив їй удатися до міста, але мати не хотіла. Вона дуже знесиліла, і ми раді б тримати її хоч скільки вдома, але вона раптом набралася відваги й хоче спробувати ще цього останнього засобу. — Голос хлопцеві затремтів, і він замовк.

— Нас тільки трійко, і ми завше жили в злагоді, — пояснив батько, ніби виправдуючи синове хвилювання.

Тим часом жінка прокинулась, і я підійшов привітатися з нею.

— Дивись, якого гарного кавалера ми тобі знайшли, Ан-Марі, він проведе тебе до столиці, як будеш із ним ласкава, — пожартував чоловік, допомагаючи хворій зручніше сісти. — Це вона вперше в житті подорожує, — звернувся він до мене, — тому й хвилюється трохи.

Жінка всміхнулася до мене, але нічого не сказала. Очі вона мала напрочуд жваві, але на вигляд була дуже виснажена — певне, хвороба точила її вже не перший рік.

Віконце в касі засвітилося, і я рушив купувати квитка. Проте чоловік швидко догнав мене, шукаючи щось у кишені.

— Може, ви нашого відкупите? — спитав він, простягаючи мені квиток третього класу. — Ми взяли його Гансові. Він коштує, як самі бачите, п’ять крон і тридцять ере, але я віддам за п’ять. Та й квиток нашої матері покладіть собі в кишеню, — додав він, лагідно всміхаючись.

Я здивувався, що вони вже мають квитки, та все пояснювалося дуже просто.