Двоє братів [Мартін Андерсен-Нексе] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (9) »
Мартін Андерсен-Нексе Двоє братів
Це діялося темної ночі в добу лососевої ловитви й осінніх бур. Ларс Велетень сидів за стерном, а його брат Петер стояв, прихилившись до щогли великого вітрила. — З вітром він дає собі раду, Ларсе. — Еге ж. — Стійкий човен, нічого не скажеш. — Хм… — Ларсе! ………………….. — Ла-арсе! — Цить-бо. — Як ти гадаєш, ми доберемося? — А ти боїшся, Петере? — Я?.. Чого б це я боявся?.. Я думаю про хлопця. — Дай мертвим спокій, Петере. — Та воно так! Їх збудить господь бог… на суд праведний. А що, як він не врятується, га? Бо гріхів він мав багато: пропускав недільну школу та й ще не одне чинив. Кпив з усього. — Та годі тобі, Петере. Хлопець тепер забезпечений, краще, як ми з тобою… От бісова хвиля, як шибонула збоку. Люк у нас щільно накритий? А хлопець у добрих лапах… чи то пак у добрих руках. Ти купив йому місце, інші поклали йому на труну медаль. А той, що на небі… Напни дужче фокшкот, Петере, бо човен став неповороткий… той, що на небі, потурбується про все решту. — Його засмоктав сипкий пісок, Ларсе. — Бридня! Не пісок, а течія затягла під кригу. І він свій обов’язок виконав. — На світі багато різних сипких пісків, Ларсе. — Іди вниз і відпочинь трохи, Петере. — Година непевна, ти хіба сам даси собі раду? — Дам, іди відпочинь! — Ну то я піду. — Тобі нездужаеться, Петере. — Еге, нездужаеться, Ларсе. — Перевір кріплення коло вітрил, як ітимеш! — Гаразд. ………………….. — Ларсе! — Чого тобі ще? — Місіонер теж казав учора ввечері про сипкий пісок. — Ще б пак! — Як ти гадаєш, він помолився перед смертю… хлопець себто? — Хлопці мають нагальніші справи, Петере. — Ми завше молилися, коли… — Ми ж бо не гинули, рятуючи інших. — Місіонер каже, що хто не любить духу запари, хай іде геть з пекарні. Як ти гадаєш, він натякав на мене? — Якого біса йому на тебе натякати? — Я ж бо соромився молитися, як ми від’їздили. На пристані було стільки людей. — По-моєму, й не треба розмінюватись на дрібняк. — Еге ж! То ти скоро мене збудиш? — Іди вже, Петере, може, й не доведеться будити. Ліхтар, що висів на щоглі, хитався, відганяючи жовтим промінням навколишній морок і тьмяно освітлюючи поміст. Проте пітьма важко налягала на човен, поглинала його, а він довгими зухвалими стрибками кидався назустріч хвилі, розтинав її носом і змушував відступати. Вона знехотя подавалася, розходилась двома дугами, і за кормою з’єднувалася знову. А тим часом спереду поставала нова темна стіна, тоді розступалася й хижо причаювалася неподалік. Ларс сидів за стерном і вдивлявся поперед себе. Щоразу, як пітьма ворушилася, він вихилявся якомога далі, щоб краще бачити, а рукою ненастанно крутив стерно то в той, то в той бік, уникаючи бурунів. Так він стернував досить довго. Зненацька він рвучко крутнув стерно, і човен, перехилившись, пірнув носом у величезну хвилю. Знялися білі каскади води, сяйнувши на світлі, гучно опали на поміст і злилися з пітьмою. Невидимі струмені протягло хлюпотіли, стікаючи через облавок, ліхтар погас. Ларс хотів був прив’язати стерно й піти покликати брата, але передумав. Скоро зійде місяць, та й навряд чи є небезпека зіткнутися з якимось іншим човном. Він умостився зручніше й ще дужче стягнув навколо себе брезент, що прикривав стерновий люк. А таки правда — добрий човен! Гарно йде, сам донесе до берега, якщо вітер і хвилі не перекинуть. Сердешний брат зовсім подався, на себе став не схожий. Надто велика напасть його спіткала: поховав дружину, поховав сина. Але найгірше, що він злигався з тим місіонером. Сердега, тепер він уже не часто соромиться молитись при людях. А тоді кається тяжко, ладен крізь землю запастися. Човен нерівними поштовхами продирався крізь морок, а Ларсові думки важко снувалися в неповороткому мозку. На обличчі з небагатьох рисок, накреслених морською стихією, можна було відчитати його нехитре життя. Обличчя було темне й незворушне; і душа його теж була темна й незворушна, в ній вирізнялася лишень одна ясна цятка — любов до брата. Бо для Ларса протягом багатьох років життя полягало тільки в тому, щоб розлучитися з братом. І ще десь глибоко в свідомості жевріла одна іскра — зненависть до святенництва, доч би як воно виявляло себе. А поза тим його внутрішній світ складався з сірої маси байдужості. Однак Ларс був добрий рибалка, найкращий у містечку і найсміливіший, бо через байдужість він не боявся ніякої небезпеки. Він ніколи не розумів брата; в Петерові багато було такого, чого Ларсів тверезий глузд ніяк не міг сприйняти: неврівноваженість, легкодухість, здатність палко радіти чи сумувати, задумливість. Проте Ларс ніколи не сушив собі цим голови, брав Петера таким, як є, — адже то був його єдиний брат, — і все незбагненне в ньому називав дивацтвом. Поки вони жили вкупі, Петер часто чинив нерозважно, і щоразу для Ларса то була несподіванка. Він ніколи не міг- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (9) »
Последние комментарии
1 час 47 минут назад
10 часов 39 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад