Ковалі щастя, або новорічний детектив [Всеволод Зіновійович Нестайко] (fb2) читать постранично

Ковалі щастя, або новорічний детектив

НЕСПОДІВАНКА

Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною — здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу:

Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг.

Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!..

А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…

ЧАКЛУН ЗЛАНДІЙ

Лихий чаклун Зландій сидів у своєму розкішному палаці і гірко зітхав:

— Ох! Ну що за життя?! От я — всемогутній чаклун, усіх перемагаю, усе маю, що тільки забажаю… А щастя нема!.. Сумно, нудно і марудно. Наближається ж Новий рік. І відомо: як ти рік зустрінеш, таким він для тебе і буде.

А в мене настрій — хоч плач! — Із зеленого ока чаклуна викотилася зелена каламутна сльоза.

І тут несподівано до палацу забіг захеканий прислужник чаклуна Посіпака.

— Ваша Злість! Знайшов! Нарешті знайшов! — ледве дихаючи, вигукнув він.

— Та невже! — стрепенувся Зландій. — І де ж вони? Де? Та не тягни — кажи швидше!

— Заховалися так, що ледве відшукав… У горах, серед лісу… Але викрасти їх звідти абсолютно неможливо. Там, у себе, вони користуються казковою недоторканістю. От якби вони самі прийшли до нас — тоді інша справа. Тут їхня недоторканість не діє.

— То треба зробити, щоб вони прийшли, — спокійно сказав Зландій.

— Як? Надіслати їм запрошення: будь ласка, приходьте? Чи ж вони пришелепкуваті, щоб прийти?

— Звичайно, на запрошення не прийдуть. А треба у них викрасти щось таке, без чого вони обійтися не можуть. Тоді змушені будуть прийти.

Посіпака на мить роззявив рота, а тоді радісно заплескав у долоні:

— Ваша Злість — геній! Є! Є така річ!.. Але треба поспішати! Новий же рік от-от настане! Побігли!

Чаклун люто тупнув ногою:

— Що сказав ти, вражий сину? Я не бігаю, а лину!

Посіпака аж присів від страху:

— Ой! Тоді полинули!

— Лину тільки я! — ще лютіше вигукнув Зландій. — Ти ж за мною побіжиш!

І вони вирушили в дорогу.

МАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАК

На Горі Вічності, край берега Ріки Часу, серед густого гірського лісу, у Чарівному Замку Годин двоє братів-близнюків, Майстер Тік і Майстер Так, по черзі били золотими молотками по золотому ковадлу і приспівували:

— Щось Дід Мороз затримується… — зітхнув Майстер Тік.

— Ага! — похитав головою Майстер Так. — А він же у кожний подарунок щастинку-золотинку додати мусить.

І тут раптом знадвору почувся крик:

— Рятуйте! Дід Мороз у Річці Часу тоне!

— Чуєш, брате?! — вигукнув Майстер Тік.

— Біжімо рятувати! — вигукнув Майстер Так.

І вони кинулися до дверей.

У ПОГОНЮ!

Тільки брати-ковалі вибігли, як до Замку Годин заскочив чаклунський прислужник Посіпака. Схопив золоте ковадло, чарівний мішок «Скік-скок» і вибіг.

Чаклун Зландій, який, як ви вже здогадалися, кричав зміненим голосом, одразу напустив чарівного туману, і брати-ковалі не помітили Посіпаки.

Пересвідчившись, що Діда Мороза у Річці Часу нема, Ковалі Щастя повернулися до Замку. Й одразу помітили, що сталося.

— Ой-йой! — скрикнув Майстер Тік. — Без ковадла ми безсилі — ми не зможемо кувати!

— Треба злодіїв спіймати і ковадло повернути! — вигукнув Майстер Так. — Але куди вони побігли?

— Дивись, оно щастинки-золотинки, що висипались із чарівного мішка! Вони вкажуть нам шлях! — вигукнув Майстер Тік.

І, не думаючи про небезпеку, брати кинулись у погоню.

ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ!

Не минуло й кількох хвилин, як до Замку Годин пришкутильгав Дід Мороз.

— Бути не може! — розпачливо вигукнув він. — Ковалів нема, ковадло зникло, чарівний мішок із щастинками-золотинками теж!.. Запізнився. Де їх шукати? Без сумніву, стався якийсь злочин. Викрадення!

Золотинок на підлозі не було — після того, як Ковалі Щастя пройшли повз них, золотинки зникли. Отже, Дід Мороз скористатися цим дороговказом не міг.

— Одна надія — на Бровка Барбосовича! — І