Дім Тельє [Гі де Мопассан] (fb2) читать постранично

Гі де МОПАССАН ДІМ ТЕЛЬЄ Новела

Іванові Тургенєву,

на знак глибокої приязні

та великої пошани.

Гі де Мопассан

I

Туди ходили щовечора, десь коло одинадцятої години, так само просто, як ходять до кав’ярні.

Збиралися там шість чи вісім чоловік, завжди ті самі, не абиякі гультяї, а люди поважні, крамарі та міська молодь; пили шартрез і жирували злегенька з дівчатками або ж балакали на серйозні теми з мадам, яку всі поважали.

Десь під північ вертали додому. Молодь інколи лишалася ночувати.

Маленький, нажовто фарбований будинок мав хазяйський вигляд і стояв на розі вулички, позад церкви Святого Етьєна; з його вікон видно було гавань з численними кораблями, що їх розвантажували, чимале солончакувате болото, прозване Сагою, а туди далі — берег Діви та стару, геть посірілу каплицю.

Мадам походила з статечної селянської родини з департаменту Ер і взялася за цю професію зовсім так, як би стала модисткою або пралею. Упередження проти безчестя, зв’язаного з проституцією, таке живуче та міцне по містах, не існує по нормандських селах. Селянин каже: «Це добра робота» — і посилає свою дитину тримати дівчачий гарем, так само як посилав би її орудувати пансіонатом для панночок.

Цей дім, зрештою, дістався їй у спадщину від старого дядька, що раніше посідав його. Мосьє та мадам колись тримали корчму недалеко від Івето, але негайно її ліквідували, розміркувавши, що заклад у Фекані дасть їм більший зиск; і от одного дня вони прибули, щоб узяти на себе провід у справі, яка без хазяїв почала занехаюватися.

Добрячі вони були люди, а тому й персонал їхній, і сусіди одразу ж поставилися до них приязно.

По двох роках господар помер від апоплексичного удару. Нова професія вимагала від нього ледачого і нерухомого життя, отже, він погладшав, і це видиме здоров’я загубило його.

Мадам, овдовівши, стала предметом марних зальотів для всіх постійних відвідувачів, але, так принаймні казали, вона була неприступна, і навіть її дівчата, пильно стежачи, нічого не могли запримітити.

Вона була велика на зріст, огрядна з себе і миловидна, її обличчя, зблідле в сутіні завжди зачиненого помешкання, вилискувало, неначе вкрите масним лаком. Скромна зачіска, з чужих у кучері звитих кіс, що оточувала чоло, надавала їй надто молодого вигляду і не пасувала до уматерілих форм. Завжди весела, з ясним обличчям, вона радо жартувала, але з відтінком стриманості, котрої ще не вибавила в ній нова справа. Гостре слово її завжди трохи соромило; коли ж який зле вихований юнак називав її заклад на власне його ім’я, вона сердилася, обурювалася. Зрештою, вона мала делікатну душу, і хоча по-дружньому поводилась зі своїми дівчатами, але ж охоче повторювала, що «вона їм нерівня».

Часом серед тижня, забравши з собою частину персоналу, вона їздила у найманій кареті за місто: там дівчата вільним-вільно бавились собі на травичці на березі малої річечки, що далі збігала у долину Вальмон. То були прогулянки випущених на волю пансіонерок. Вони бігали як несамовиті, гралися, як діти, і раділи, як сп’янілі свіжим повітрям в’язні. Розташувавшись на травичці, їли м’ясо, запивали сидром і повертались додому, як уже ніч налягала, з солодкою втомою та приємною млостю; в кареті обіймали, цілували мадам, наче рідну добру маму, таку щедру на пестощі, таку поблажливу.

Дім мав два входи. На самому розі увечері відчинялося щось подібне до шинку для простого люду та матросів. Двоє з дівок, призначені для спеціальної комерції в цьому місті, задовольняли потреби його клієнтури. Вони услуговували за допомогою парубчака, що прозивався Фредерік, невисокого білявця, безбородого, а здорового, як бугай. Ставлячи на хисткі мармурові столики пляшки вина та пивні кухлі, вони сідали на коліна пияків і, охоплюючи руками за шию, прохали частувати своїх милованок.

Троє інших дам (їх усього було п’ятеро) становили, так би мовити, аристократію і мали обслуговувати горішній поверх, окрім тих випадків, коли нагорі бувало пусто, а внизу потребували їхньої допомоги.

Юпітерів салон,^[1] де збиралася місцева буржуазія, був обклеєний блакитними шпалерами та прикрашений великим малюнком Леди, що простяглася під лебедем. Заходили сюди крученими сходами, що нанизу впиралися у вузькі надвірні плохенькі дверцята, над якими горів цілу ніч за ґратками ліхтарик, такий самий, як і ті, що ще подекуди в містах світяться під образами мадонни у невеликому закапелочку в мурі.

Будівля була вогка, стара, тхнула цвіллю. Інколи коридорами проносило пахощами одеколону, а часом крізь прочинені двері знизу долітав гук п’яних гостей і, наче грім, розлягався по цілому дому, викликаючи на обличчях панів із другого поверху тривогу та огиду.

Мадам, своя людина з клієнтами-друзями, ні на хвилину не виходила з салону, все слухаючи від