Роня, дочка розбійника [Астрід Ліндгрен] (fb2) читать постранично
- Роня, дочка розбійника (пер. Ольга Дмитрівна Сенюк) 1.62 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Астрід Ліндгрен
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (47) »
Астрід Ліндгрен РОНЯ, ДОЧКА РОЗБІЙНИКА
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад зі шведської ОЛЬГИ СЕНЮК Малюнки ЛІДІЇ ГОЛЕМБОВСЬКОЇ Перекладено за виданням: Astrid Lindgren, Ronja rovardotter Raben & Sjogren, Stockholm, 1981
1
Тієї ночі, коли Роня народилася, в горах шаленіла буря і надворі так блискало й гриміло, що вся живина в Матісовому лісі, яка не була на прив'язі, від страху поховалася в свої нори й гнізда. Тільки лихим літавицям злива та грім подобалися дужче за всяку іншу погоду, вони безперестанку літали над Матісовою горою, де стояла розбійницька фортеця, і аж вили з радощів, так їм було гарно. Тож Ловіса сказала Матісові: — Прожени тих клятих літавиць, хай не верещать, а то я не чую своєї пісні! І справді, Ловіса, народжуючи дитину, співала. Вона вважала, що так їй легше, та й дитина, певне, буде веселішої вдачі, коли з'явиться на світ у супроводі пісні. Матіс підійшов із самострілом до бійниці й пустив кілька стріл. — Ану киш, літавиці! — крикнув він. — У мене народжується дитина, чули, мерзенні прояви! — Го-го-го, в нього народжується дитина! — завили літавиці. — Народжується дитина-громовиця, мабуть, бридка й маленька, го-го-го! Матіс пустив стрілу в найбільшу гущу літавиць. Але вони тільки глузливо зареготали з нього, потім знов страхітливо завили й піднялися понад верховіття дерев. Поки Ловіса, співаючи, народжувала дитину, а Матіс як міг розганяв літавиць, його розбійники сиділи біля відкритого вогнища в просторій кам'яній залі, їли, пили й галасували не менше за літавиць. Якось же треба було їм гаяти час, чекаючи, а чекали вони всі дванадцятеро на те, що мало статися у кімнаті в самій вежі. Бо за ціле їхнє життя в Матісовій фортеці ще ніколи не з'являлося на світ дитини. Найпалкіше чекав Лисий Пер. — Чи скоро вже народиться та дитина? — казав він. — Я старий, немічний, моє розбійницьке життя добігає краю. Так хотілося б побачити нового ватажка, поки я навіки склеплю очі. Не встиг він вимовити ці слова, як двері розчахнулися й до зали, радий-радісінький, ускочив Матіс. Він підстрибом оббіг залу, захоплено вигукуючи: — У мене знайшлася дитина! Чуєте, що я кажу, в мене знайшлася дитина! — А що знайшлося? — запитав зі свого кутка Лисий Пер. — Розбійницька дочка, радійте й веселіться! — крикнув Матіс. — Розбійницька дочка, ось вона! Через високий поріг саме переступала Ловіса з дитиною на руках. Розбійники заніміли з дива. — Ви наче позахлиналися пивом, — сказав Матіс. Він узяв дитину в дружини й поніс її показувати своїй ватазі. — Ану гляньте! Чи в розбійницькій фортеці коли народжувалась краща дитина? Дівчинка лежала на руках у батька й дивилася на нього свідомими очима. — Бачите? Ця дитина вже дещо тямить, — мовив задоволено Матіс. — А як вона буде зватися? — запитав Лисий Пер. — Роня, — відповіла Ловіса. — Я вже давно так надумала. — Ніби якесь не дівчаче ім'я, — сказав Лисий Пер. Ловіса зміряла його суворим поглядом. — Я вирішила, що моя дитина зватиметься Роня, і так воно й буде! — Вона обернулася до Матіса — Давай її вже мені, га? Та Матіс не хотів розлучатися з дочкою. Він дивився на її ясні оченята, маленькі уста, чорні пасемця волосся, безпорадні ручки і аж тремтів з любові. — Дитино моя, ти вже взяла моє розбійницьке серце в свої маленькі рученята, — сказав він. — Не збагну, як воно так сталося, але це правда. — Дай мені її потримати, — попросив Лисий Пер, і Матіс поклав Роню йому на руки так, ніби то було золоте яєчко. — Ось тобі новий ватажок, про якого ти стільки торочив. Але не впусти дитини, як усе впускаєш, а то це буде твоя остання година. Та Лисий Пер лише всміхався до Роні беззубим ротом. — Вона майже нічого не важить, — сказав вік і підкинув дівчинку кілька разів угору. Матіс сердито відібрав від нього дочку. — А ти чого сподівався, бараняча голово? Великого ситого ватажка з черевом як барабан і клинцюватою борідкою, га? Розбійники зрозуміли, що не можна й словом зачіпати немовля, коли вони хочуть, щоб у Матіса був добрий гумор. Його взагалі краще було не дратувати. Тому вони відразу почали вихваляти дівчинку й вихилили на її честь не один кухоль пива. Матіс подобрішав, сів на покуті і водно показував кожному свою дивовижну дитину. — Ох і лютуватиме Борка, — сказав він. — Та нехай сидить собі на своїй нікчемній розбійницькій горі і скрегоче зубами від заздрощів. Авжеж, трясця його матері, там буде такий скрегіт, що всім літавицям і сірячкам доведеться затикати вуха. Лисий Пер задоволено кивнув головою і зневажливо мовив: — Еге, Борка осатаніє. Бо Матісів рід житиме далі, а Борчин піде до бісової матері.
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (47) »
Последние комментарии
3 часов 16 минут назад
3 часов 24 минут назад
9 часов 36 минут назад
9 часов 40 минут назад
9 часов 51 минут назад
9 часов 57 минут назад