Чудесна свічка [Сельма Лагерлеф] (fb2) читать постранично

Сельма Легерлеф
ЧУДЕСНА СВІЧКА

I

Багато-багато років тому, коли місто Флоренція тільки стало республікою, жив у ньому чоловік на ім’я Раньєро ді Раньєрі. Він був сином збройового майстра і сам навчився цього ремесла, але воно не особливо йому подобалося.

Цей Раньєро вирізнявся незвичайною силою. Про його говорили, що він носить важку залізну кольчугу так само вільно, як інший носить шовкову сорочку. Він був ще молодий чоловік, а вже багато разів довів свою силу. Одного разу йому випало бути в домі, де на горищі насипаний був хліб. Хліба зібралося надто багато, і в той час, як Раньєро був у домі, одна з балок горища обломилася, і весь дах готовий був обрушитися. Всі кинулися геть з дому, крім Раньєро. Він витягнув руки і підтримував стелю доти, поки не принесли балок і жердин, щоб підперти її.

Говорили ще про Раньєро, що він найхоробріша людина з тих, хто мешкав коли-небудь у Флоренції, що і бійка ніколи йому не набридає. Як тільки він чув якийсь шум на вулиці, він вибігав з майстерні в надії на бійку, в якій він може взяти участь. І якщо він міг втрутитися, то з однаковим бажанням вступав в бій з простими селянами і з закованими в залізо лицарями. Він ішов в бій, як безумний, не рахуючи противників.

В його часи Флоренція була не особливо могутньою. Населення її складалося в основному з шаповалів та ткачів-сукноробів, а ці люди бажали тільки одного: мирно займатися своїм ділом. Багато було між ними славних молодців, але вони були не войовничі та бачили свою честь в тому, щоб у їхньому місті було більше порядку, ніж в інших містах. Раньєро часто горював, що він не народився в країні, де був би король, який збирав би навколо себе хоробрих людей; Раньєро казав, що тоді він досяг би високого положення та слави.

Раньєро був хвалькуватий і грубий, жорсткий до тварин, суворий до дружини, і жити з ним було нелегко. Він був би красивим, якби його не потворили глибокі шрами, що борознили його обличчя. Він був швидкий на рішення, і вчинки його були сміливі, хоча часто супроводжувалися насильством.

Раньєро був одружений з Франческою, дочкою Джакомо дельї Уберті, мудрого та впливового чоловіка. Джакомо не хотів видавати свою дочку за такого забіяку, як Раньєро, і довго опирався цьому шлюбові. Франческа примусила його поступитися, сказавши, що ніколи не вийде заміж за іншого. Коли Джакомо дав, нарешті, згоду, він сказав Раньєро:

— Я знаю, що такі, як ти, мужчини легше здобувають любов жінки, ніж її втримують, тому я хочу взяти з тебе обіцянку, що, якщо моїй дочці буде у тебе важко, і вона захоче повернутися до мене, ти не будеш їй перешкоджати.

Франческа запевняла, що зайвим є давати таку обіцянку: адже вона так любить Раньєро, і ніщо не зможе розлучити її з ним. Але Раньєро відразу ж дав обіцянку.

— Можеш бути впевненим, Джакомо, — сказав він, — я не буду стримувати жінку, яка захоче від мене піти.

Франческа переселилася до Раньєро, і все між ними було добре. Через декілька тижнів після весілля Раньєро надумав повправлятися в стрільбі у ціль. Він стріляв декілька днів у дошку, яка висіла на стіні. Він швидко наловчився і попадав у ціль щоразу. Нарешті, йому захотілося вистрілити в якусь іншу ціль, складнішу. Він пошукав, чи нема чогось придатного, і не знайшов нічого, крім перепела, який сидів у клітці над дверима. Птах належав Франчесці, вона його дуже любила, але Раньєро, тим не менше, послав хлопця відкрити клітку і застрілив перепела, коли той здійнявся в повітря.

Постріл здався йому вдалим, і він вихвалявся ним кожному, хто попадався назустріч.

Коли Франческа довідалася, що Раньєро застрелив її птаха, вона зблідла і здивовано подивилася на нього. Її здивувало те, що він зміг заподіяти їй горе, але негайно простила йому і продовжувала любити його як і раніше.

І знову між ними все було добре.

Тесть Раньєро, Джакомо, займався ткацькою справою. У нього була велика майстерня, в ній завжди було багато роботи. Раньєро вирішив, що в майстерні Джакомо домішують до льону папір, і не міг втримати це в собі, а говорив про це всюди в місті. Нарешті, почув цю балаканину і Джакомо, і негайно ж спробував покласти їй край. Він попросив декількох знавців оглянути його пряжу та тканини, і ті вирішили, що все робиться з найчистішого льону. Тільки в одному тюкові, призначеному для продажу поза Флоренцією, вони знайшли якісь домішки. Джакомо запевняв, що обман здійснений без його відому й волі кимось з майстрів. Але тут же він зрозумів, що важко йому буде змусити народ повірити цьому. Завдяки своїй чесності він користувався загальною повагою і тепер дуже засмутився тим, що честь його заплямована.

Раньєро ж похвалявся, що йому вдалося викрити обман, і теревенив про це навіть в присутності Франчески.

Вона дуже зажурилася і разом з тим зачудувалася, так само, як і коли він застрелив її птаха. Її любов до Раньєро здавалася їй великим куском блискучої золотої парчі. Він був великий та блискучий. Але от від одного