Коктейль "ёрш" от фантастики. Первые две трети - космофантастика о девственнике 34-х лет отроду, что нашёл артефакт Древних и звездолёт, на котором и отправился в одиночное путешествие по галактикам. Последняя треть - фэнтези/литРПГ, где главный герой на магической планете вместе с кошкодевочкой снимает уровни защиты у драконов. Получается неудобоваримое блюдо: те, кому надо фэнтези, не проберутся через первые две трети, те же, кому надо
подробнее ...
космофантастику, останутся в недоумении от последней.
Выше оценки неплохо 3 том не тянет. Читать далее эту книгу стало скучно. Автор ударился в псевдо экономику и т.д. И выглядит она наивно. Бумага на основе магической костной муки? Где взять такое количество и кто позволит? Эта бумага от магии меняет цвет. То есть кто нибудь стал магичеть около такой ксерокопии и весь документ стал черным. Вспомните чеки кассовых аппаратов на термобумаге. Раз есть враги подобного бизнеса, то они довольно
подробнее ...
быстро найдут уязвимую точку этой бумаге. Игра на бирже - это вообще рассказ для лохов. Маклеры играют, что бы грабить своих клиентов, а не зарабатывать им деньги. Свободный рынок был, когда деньгами считалось золото или серебро. После второй мировой войны для спекуляций за фантики создали МВФ. Экономические законы свободного рынка больше не работают. Удачно на таком рынке могут работать только те, кто работает на хозяев МВФ и может сам создавать "инсайдерскую информацию". Фантики МВФ для них вообще не имеют никакого значения. Могут создать любую цифровую сумму, могут стереть. Для них товар - это ресурсы и производства, а не фантики. Ну вод сами подумайте для чего классному специалисту биржи нужны клиенты? Получить от них самые доходные спекуляции, а все менее удачное и особенно провальное оставить им. Основной массе клиентов дают чуть заработать на средних ставках, а несколько в минус. Все риски клиентам, себе только сливки. Вот и весь секрет их успеха. Ну и разумеется данный специалист - лох и основная добыча маклеров хозяев МВФ. Им тоже не дают особо жиреть. Поднакопил жира и вот против вас играет вся система биржи. Вроде всегда "Надежные" инсайдеры сливаю замануху и пипец жирному брокеру. Не надо путать свободный рынок со спекулятивным. И этому сейчас вас нигде не научат, особенно в нашей стране. А у писателя биржа вообще выдаёт кредиты для начала спекуляции на бирже. Смешно. Ну да ведь такому гениальному писателю надо придумать миллионы из нуля. Вот спрашивается зачем ГГ играть на бирже, если ему нужны деньги для расширения производства и он сам должен выкинуть на рынок свои акции для привлечения капитала.
Начал читать. Очень хорошо. Слог, юмор, сюжет вменяемый.
Четыре с плюсом.
Заканчиваю читать. Очень хорошо. И чем-то на Славу Сэ похоже.
Из недочётов - редкие!!! очепятки, и кое-где тся-ться, но некритично абсолютно.
Зачёт.
Начал читать первую книгу и увидел, что данный автор натурально гадит на чужой труд по данной теме Стикс. Если нормальные авторы уважают работу и правила создателей Стикса, то данный автор нет. Если стикс дарит один случайный навык, а следующие только раскачкой жемчугом, то данный урод вставил в наглую вписал правила игр РПГ с прокачкой любых навыков от любых действий и убийств. Качает все сразу.Не люблю паразитов гадящих на чужой
подробнее ...
труд и не умеющих придумать своё. Вообще пишет от 3 лица и художественного слога в нем не пахнет. Боевые сцены описывает в стиле ой мамочки, сейчас усрусь и помру от ужаса, но при этом всё видит, всё понимает но ручки с ножками не двигаются. Тоесть всё вспомнить и расписать у ГГ время есть, а навести арболет и нажать на спуск вот никак. Ах я дома типа утюг не выключил. И это в острые моменты книги. Только за это подобным авторам надо руки отрывать. То есть писать нормально и увлекательно не может, а вот влесть в чужой труд и мир авторов со своей редакцией запросто. Топай лесом Д`Картон!
У нашій місцевості всюди повно бездомних собак — собак, що їх повикидали з машин, і тепер вони цілими днями просиджують біля заправки чи місць відпочинку в лісі й дивляться на кожного водія, що вирішив зупинитися: чи не його це часом хазяїн? Але власники цих псяюк не зупиняються, щоб пригорнути до серця свого вірного песика, ні, вони радше зупиняться, щоб викинути з машини ще одного й швидесенько дременути геть — тож різних псяюк у нашому лісі доста. Це й на дорозі видно, бо ці пси навчені, що на господаря треба чекати там, де тебе залишено, як то буває, коли хазяїн іде купити молока, чи хліба, чи газету, коли тільки легенько прив’язує песика до ручки й за кілька хвилин повертається. Собаки, які чекають свого хазяїна, завжди найтихіші, але невдовзі починають роззиратися навсібіч, заглядати у вікна крамниць: а чи не йде вже господар? Ну та й у місті часто побачиш: стовп, а до нього прив'язана вівчарка, і сидить вона там і до обіду, і після обіду, і все дивиться на двері магазину — чи не вийде хазяїн? Так кожна псина походжає туди-сюди й чекає, коли вже нарешті з’явиться його власничок і він знову буде зі своїм паном-господарем удома — і вони в години тиші без кінця святкуватимуть потаємний зв'язок між господарем і його собакою. Собаки бігають часто й трасою, і щойно загоряються фари й починають сліпити рефлектори, коли машина пригальмовує, псяюки відразу ж підбігають, тішачись, що це вже очі їхнього господаря, але колеса вантажівок не знають жалю — розпластають пса, ніби пляцок, і стане з нього доріжка, килимок перед ліжком; і так поки доїде чоловік від нас до Праги, зустріне дорогою таких десять, а то й дванадцять розкатаних по асфальту собак, чи радше їх удвічі збільшених пласких зображень, з яких будь-хто з водіїв може зчитати, якої породи був той чи інший вірний і нещасний чотирилапий. І от один такий собацюра, мабуть, удома спав на соломі, тож і в нас улігся у корівнику, а коли доярки прийшли в хлів годувати худобу, подумав, що це йде його хазяїн, його пан-господар, але, побачивши потім, що це хтось чужий, почав гарчати, очевидно, стеріг ту солому, на якій спав. От і довелося мені, оскільки я якраз ніс службу і отримав повідомлення, що в корівнику на соломі прилаштувався підозрілий собака, піти туди й зі службового пістолета його пристрелити. Коли я прицілився, він став на задні лапки, а передніми просився, щоб я в нього не стріляв, щоб залишив його жити, бо йому треба йти й знайти свого господаря, свого повелителя. Після другого пострілу він сконав, і його відразу ж понесли білувати, бо в нашому селі печеня із собачатини вважається делікатесом — та, зрештою, це правильне й найгуманніше рішення: якщо у собаки немає господаря, то треба пустити його на печеню, як це роблять наші бригади дорожників: вони кожного приблудного собаку забирають до себе, зграї собак потім ходять за ними в магазин чи супроводжують їх до пивбару — і ці робітники гарно з ними поводяться: віддають їм те, що лишилося від обіду, чи куплять їм цілии ящик молока — не сказати, щоб вони дуже любили песиків, але вгодований собака — смачніший, а якщо ще й молоком підживлювати, то м’ясо буде куди ніжнішим. І так вони собі щотижня тихенько вбивають одного песика ударом труби по носикові, потім оббіловують і запікають. Інколи, звичайно, і двох песиків на тиждень, і ніхто не має права тримати через це на них зла, тому що кого й справді варто було б влупити трубкою по носі й здерти з нього шкуру, так це з господаря, який викинув свого псяюку з машини. Одначе! Коли я стріляв у цього собацюру на соломі, перелякалася одна корова, ялівка, красуня звідкись аж з Мекленбурга, так от вона відірвалася й посунула прямісінько на мене, бо я стояв у дверях із пістолетом. Я заледве устиг відхилитися, як корова промчала повз мене, немов бик на кориді — повз тореадора, і я відчув, як вона обтерлася м'яким боком мені об форму й об відзнаки, які я ношу на грудях, і, задравши хвоста догори та вирячивши від страху очі, мекленбурзька корова перескочила через огорожу навколо корівника й зникла в лісі. Я розпорядився, щоб фуражири йшли її шукати, але куди там: хіба знайдеш корову в керських лісах! Це як шукати голку в копиці сіна! Через місяць на корову наткнулися грибники, але я такого страху нагнав їй своїм службовим пістолетом, що, уздрівши людину, вона знову задрала хвоста й, продершись крізь молодняк, утекла, мов ударена мішком з-за рогу. Тепер нашими лісами пересувалися не тільки бродячі собаки, а ще й корова, здичавіла мекленбурзька ялівка, така — метрів п’ять у довжину. Я й кажу: ось восени в нас будуть лови, ну то що ж, я скличу мисливців, бо й сам мисливець — дійсний член нашого клубу мисливців — і застрелимо корову, якщо тільки зможемо її вистежити, звісно, тому що здичавіла корова може й напасти на людину, а людина — це міра всіх речей не тільки у філософії, а й у реальному житті, а сьогодні й поготів, коли ми з іншими товаришами стоїмо на варті соціалізму й захищаємо його
Последние комментарии
2 часов 9 минут назад
18 часов 13 минут назад
1 день 3 часов назад
1 день 3 часов назад
3 дней 9 часов назад
3 дней 13 часов назад