Небезпечне сватання [Б’єрнстьєрне Б’єрнсон] (fb2) читать постранично

Б’єрнстьєрне Б’єрнсон Небезпечне сватання

НЕБЕЗПЕЧНЕ СВАТАННЯ

Відколи Аслауг стала на порі, на хуторі Гусебю забули про спокій. Найкращі хлопці з села кожного вечора зчиняли через неї сварки і бійки. Найгірше було вночі проти неділі — тоді старий Кнут Гусебю, лягаючи спати, навіть не скидав шкіряних штанів і клав біля себе березового дрючка.

— Якщо вже виростив дівку, то треба глядіти її,— казав він.

Туре Несет був усього лише сином орендаря, а проте чимало людей у селі казало, що саме він найчастіше навідується до дочки багатого хуторянина. Старий Кнут аж мінився на виду, коли чув такі балачки.

— Усе це брехня, — казав він, — я ще ніколи не бачив того хлопця в себе на хуторі!

Та люди, слухаючи його, тільки пересміхалися між собою, і кожен думав: хай би Кнут, замість розбороняти заводіяк на подвір’ї і на току, добре пошукав по всіх закутках, то напевне знайшов би Туре.

Настала весна, й Аслауг перебралася з худобою на гірське пасовисько. І, коли над долиною нависала спека, а з гір, що здіймалися в сонячному мареві, повівало прохолодою і з пасовиська долинало дзеленчання дзвоників, гавкіт собаки, голос Аслауг та її гра на ріжку, в хлопців, що працювали внизу, завмирало серце. Тому, дочекавшись суботнього вечора, вони один поперед одного квапилися на пасовисько. Та ще швидше тікали звідти, бо за дверима чередницької хижі їх перестрівав якийсь парубійко і давав кожному такого стусана, що той потім довго пам’ятав і його, і слова, до нього додані:

— Поткнешся сюди ще раз, то й не такого дістанеш!

Хлопці зійшлися на тому, що на цілу околицю такі замашні кулаки могли бути тільки в Туре Несета. І всім синам багатих господарів здалося, що це ганьба: такий голодранець, а забрався на гірське пасовисько старого Кнута Гусебю!

Те саме здалося й Кнутові, як до нього дійшли ці чутки. І він вирішив, що, коли вже ніхто не може приструнчити того нахабу, доведеться йому з синами взятися до нього. Кнут, звісно, був уже немолодий — яка там молодість у шістдесят років! — але задля розваги часом мірявся силою зі своїм найстаршим сином.

На гірське пасовисько старого Кнута вела тільки одна дорога, через саму садибу. Ввечері другої суботи Туре знов вибрався на пасовисько. Він уже нишком прокрався через подвір’я і за клунею додав ходи, коли це зненацька хтось ухопив його за барки.

— Чого тобі треба від мене? — обурився Туре й так турнув напасника, що той гримнув на землю, аж загуло.

— Зараз дізнаєшся, чого, — сказав хтось позад нього і з розмаху дав йому по потилиці.

Це був брат першого.

— А ось і третій! — озвався старий Кнут і стусонув хлопця просто в груди.

Небезпека додала Туре сили. Він почав так молотити кулаками, що вони аж щеміли. Гнучкий, мов лозина, він звивавсь, ухилявся від призначених йому ударів і водночас встигав улучити котрогось із напасників, коли той найменше цього сподівався. Звичайно, йому добре перепало, але старий Кнут потім часто казав, що йому зроду не доводилось змагатися з таким дужим і спритним супротивником. Вони бились, аж поки полилася кров, і тоді старий Кнут сказав:

— Годі! — й додав — Ось що, голубе. Коли ти зумієш другої суботи проскочити повз старого вовка з Гусебю та його вовченят, то дівка буде твоя!

Туре насилу дійшов додому й відразу ліг.

Скоро все село загомоніло про ту бійку в Гусебю. І кожен казав:

— Так йому й треба. Нехай би не потикався туди!

Тільки Аслауг думала інакше. Вона палко чекала на Туре цілий суботній вечір, а коли почула, що сталося між ним та її батьком, гірко заплакала і сказала сама до себе:

— Як Туре не буде мій, я не матиму радості на цьому світі.

Туре пролежав неділю і в понеділок також не зміг підвестися. Настав вівторок. День був дуже гарний. Уночі пішов дощ, і зелені гори яскріли, немов скупані. Вікно стояло відчинене, знадвору линув запах свіжого листя, а далеко на пасовиську дзеленчали дзвоники і чути було дівочий голос. Туре так рвався туди, що якби не мати, то заплакав би з нетерплячки.

Була вже середа, а він усе ще відлежувався. В четвер хлопець почав тривожитись, що не оклигає до суботи, а в п’ятницю підвівся з ліжка. Йому не сходили з думки слова старого Кнута: «Коли ти зумієш другої суботи проскочити повз старого вовка з Гусебю та його вовченят, то дівка буде твоя!» Туре часто поглядав на Гусебю. «Ні, крім нової прочуханки, мене там нічого більше не чекає», — нарешті визнав він.

Ми вже казали, що на гірське пасовисько старого Кнута вела тільки одна дорога — через його садибу. Та хіба такому спритному хлопцеві, як Туре, конче потрібна дорога? Якщо він об’їде човном відрогу, то опиниться з другого боку гори, а тоді вже знайде якийсь спосіб вилізти на неї, хоч схил там був такий стрімкий, що навіть кози, звиклі стрибати по кручах, насилу видряпувалися на нього.

Настала