Я 11–17… Небезпечний маршрут [Василь Іванович Ардаматський] (fb2) читать постранично
- Я 11–17… Небезпечний маршрут (пер. Григорій Кулінич) (а.с. У світі пригод) 1.19 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Василь Іванович Ардаматський
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (84) »
Василь Ардаматський Я 11–17… НЕБЕЗПЕЧНИЙ МАРШРУТ
МАЛЮНКИ Г. МАЛАКОВА
Я 11–17… ПОВІСТЬ ПРО ПРИГОДИ КАПІТАНА ДЕМЕНТЬЄВА
1
Кінчалася остання воєнна зима. Наша армія з боями пробивалася до Берліна, а тут, у глибокому тилу радянських військ, залишався цей мішок з гітлерівськими дивізіями, і вже давно тривали запеклі бої. Цілком боєздатні, добре озброєні гітлерівські дивізії не зуміли уникнути оточення і тепер виявляли велику упертість і військове мистецтво. Спочатку їм дуже допомагало і те, що в їхньому розпорядженні були порт і вільний морський шлях в Німеччину, — вони безперебійно одержували озброєння і боєприпаси. Однак мішок поступово затягувався і становище оточених погіршувалось. Не приходили вже транспорти з Німеччини — гітлерівській ставці було не до цих оточених дивізій. Про контрнаступ з мішка німецьке командування більше не мріяло. У нього з'явилися зовсім інші турботи… Теплої березневої ночі солдати розвідроти капітана Дементьєва, повернувшись з нічного рейду, притягли гітлерівського офіцера. Це був штабний капітан з красивим прізвищем Едельвейс. Розбудили Дементьєва. Похитуючись спросонку, він ішов у штаб і з досадою думав, що йому доведеться зараз допитувати ще одного істерика. Цікаво тільки, якої цей заспіває: «Хайль Гітлер!» чи «Гітлер капут?» Дементьєва однаково дратували обидві категорії: він не вірив ні тим, ні іншим. Німецький офіцер спокійно, але з цікавістю розглядав Дементьєва, поки той знайомився з відібраними у полоненого документами. Переглядаючи їх, Дементьєв задав німцеві кілька питань, і його вже в першу хвилину допиту вразило те, як спокійно поставився гітлерівець до свого полону. Поводився він вільно і охоче відповідав на запитання… — За яких обставин вас узяли в полон? Капітан Дементьєв завжди любив ставити це питання. Відповідь полоненого цікаво було порівняти з тим, що вже було відомо з рапорту розвідників. — За звичайнісіньких… — Німець сумно посміхнувся. — Я повертався з передових позицій, у моєму мотоциклі заглух мотор. Я розібрав карбюратор, а зібрати його перешкодили ваші солдати. От і все… — Видно, війна в тому й полягає, — посміхнувся Дементьєв, — що солдати обох сторін перешкоджають один одному жити. Але погодьтесь, що мої солдати обрали для вас перешкоду не найважчу. — О, звичайно! — Німець посміхнувся, але одразу ж посмішка зникла з його обличчя. — Та, мабуть, ця найважча перешкода чекає на мене зараз? З напруженого погляду німця Дементьєв зрозумів, що він запитує серйозно. — У нас полонених не розстрілюють. — О, звичайно! Їх вішають! — Це залежить від того, наскільки тяжким був ваш злочин перед нашим народом, — суворо і трохи підвищивши голос, відповів Дементьєв. — Кажуть, за найбільший злочин ви вважаєте приналежність до партії Гітлера. Чи не так? А я саме переконаний націонал-соціаліст. З тисяча дев'ятсот тридцять сьомого року. — Переконаний? — Дементьєв допитливо подивився німцеві в очі. — Переконані мають не такий вигляд і поводяться інакше. — Щохвилини кричать «Хайль Гітлер»? — Або «Гітлер капут». Німець засміявся, відкинувшись на спинку стільця. Разом з ним засміявся і Дементьєв. — Ви не позбавлені дотепності, — сказав німець. — Між іншим, ви говорите по-німецькому, мов справжній берлінець. Звідки це у вас? — Мій батько багато років працював у радянському торгпредстві в Німеччині. Я виріс в Берліні. — Берлінський акцент, як слід віспи, витравити не можна. — Німець помовчав, потім допитливо подивився на Дементьєва: — Приємно, капітане, вигравати війну? Таку війну! — Дуже! — щиро вигукнув Дементьєв. — Вірю, вірю… — сумно промовив німець. — Адже ми це теж переживали і… — Правда, трохи передчасно, — безжалісно зауважив Дементьєв. В очах у німця блиснув і одразу ж згас злий вогник. Він нахилив голову, плечі його обм'якли, і він тихо промовив: — Так, сорок п'ятий рік — це не сорок перший. Як тільки він це сказав, Дементьєву ніби війнуло в обличчя жахливим вогнем сорок першого року. Він швидко спитав: — Де були в сорок першому? Від зовсім нового, сухого і злого голосу капітана німець одразу випростався. Він, мабуть, зрозумів хід думок радянського офіцера і відповів чітко, по-військовому: — Брест — Мінськ — Смоленськ — Вязьма. Тут зимував… — Німець помовчав і додав: — Там ми і зазнали краху ілюзії швидкої перемоги. Далі була вже служба, почуття обов'язку, словом, робота. Частково успіх. Частішим поразка. А історія війни робилася вже без ЦІН». — Проте зараз ваші дивізії сидять у мішку і не поспішають скласти зброю. На що ви сподіваєтесь? — Я ж сказав: служба. Краще не думати і не розпитувати. — Ви вірили в можливість перейти в
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (84) »
Последние комментарии
7 часов 53 минут назад
8 часов 7 минут назад
8 часов 40 минут назад
9 часов 13 минут назад
1 день 42 минут назад
1 день 52 минут назад