Галка [Павло Автомонов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (148) »
Павло Автомонов ГАЛКА Роман
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Рецензенти: М. С. Логвиненко, В. К. Коваль
Книга перша «НЕВА-2»
Моїй дружині присвячуюАвтор
Частина перша У РЕЗЕРВІ
4 серпня 1943 р
У вільні хвилини солдати й сержанти запасного стрілецького полку ходили в ліс, збирали гриби. Їх гнав голод. І хоча з харчами полегшало після того, як у січні 43-го року була відбита військами Ленінградського і Волховського фронтів кількакілометрова смуга понад південним берегом Ладозького озера (ця операція названа «Проривом блокади»), та все ж нагодувати величезне місто і тих, хто його боронив, не так просто, бо новоутворений «коридор» між двома фронтами прострілювався наскрізь артилерією і мінометами противника. Нам хотілося їсти. Та ще після напружених занять із стройової й тактичної підготовки. Приніс гриби до вогнища, біля якого поралися солдати, і я. — Ну, морська інтелігенція, показуй! — поцікавився мічман Непран моїми лісовими трофеями. Я висипав усе, що мав у казанку. — Ого! — вигукнув здивовано старший сержант Мамонько. — Половина отруйних! — Ти що, братішка! — корив мічман. — Нажерешся таких — на сосну полізеш… — Або й вище! — підтакнув Мамонько насмішкуватим голосом. — Сьорбай юшку з мого казанка, якщо не гидуєш. — Спасибі, — мовив я. — Сідай; Який же ти радист, коли грибів не можеш «розшифрувати»?.. — У моїх рідних краях нема лісів, хіба що дубові та ліщинові байраки. А там росли тільки опеньки, — виправдовувався я. — Я теж у штабі був шифрувальником, — похвалився Мамонько і гордовито подивився на мене. Потім зітхнув і став мішати ложкою вариво, плямкаючи губами й облизуючи їх язиком. Підійшов якийсь червоноармієць і, показавши на долоні розрізані дві жовтуваті картоплини» похвалився: — В радгоспі дістав!.. З картоплею юшка царська. Прийміть і мене… — З цього б і починав, — погодився мічман Непран. Я присів на купку хворосту і дістав з-за халяви «торпеду». Аромат від густої й пахучої юшки лоскотав ніздрі. — Ще б хліба до юшки! — забажалося Мамоньку. — Осточортіло вже у цій блокаді… — Як мед, то й ложкою, — завважив Непран. — Животій у цьому запасному полку! Та я у своїй частині щоразу обідав із самим начштабом! — пригадав Мамонько, зітхнувши по минувшині. — То ти не з госпіталю? — здивувався Непран. — Гм… Разом обідав з начштабу, і він списав тебе в запасний. Мамонько не відповів, а лише поправив руками «гармошку» на халявах хромових чобіт. — Маряться тобі, Мамонько, обіди з начштабу. А мені ось довелося пізнати ціну краплини води і ковтка повітря! — мовив задумливо мічман Непран. — Ковтай той кисень скільки завгодно, а ноги все одно простягнеш, якщо нема чого їсти! — скептично завважив Мамонько. — Не уявляю, як то на морі припухають без води… — Трапляється… — тяжко зітхнув Непран. — У перший же тиждень війни фашисти застукали нашу «щуку», і ми лягли на дно. Бомбували нас, а потім стали чекати на катерах-мисливцях і на міноносці, що підійшов до місця пригоди, поки спливемо… — Судячи з того, як ти вминаєш грибну юшку, твої підводники і не здалися і не задихнулися, — прокоментував Мамонько, втупившись зеленкуватими очима у Непрана. — Розшифрував ти точно. На підводному човні у всіх одна доля. Там над кожним товща води у двадцять метрів. Вмиваємося солоним потім: так пити, хочеться н хапнути свіженького повітря! — І мічман глибоко, на повні груди вдихнув повітря, поглянув на сонце і мовив далі: — Красота тут яка! А там дихай повільно, тільки через ніс, щоб зайвого не взяв. Командир навіть гру в доміно, в шахи заборонив, щоб не хвилювалися гравці й надовше збереглося кисню. І кожен з нас у ті довгі, як століття, години думав про життя і ціну ковтка повітря. Вже каламутилося в голові, стугонить, неначе парова машина чахкає над вухом. А в очах рябіє: мариться сонце, поле і ліс, у якому дихається легко. І хочеться плакати від безсилля. Над нами товща води, а на поверхні катери-мисливці, міноносець. У навушниках наш акустик чує холостий хід їхніх двигунів. Покурює німецька матросня цигарки й жде не діждеться, коли здамося в полон! За їхніми розрахунками ми мали вже задихнутися. Тепер німців цікавила субмарина як трофей. По корпусу «щукн» вже заскреготіло залізо. Німці опускали сіті, щоб виловити й підняти «щуку». Скрегіт той, як ножем по серцю. Ситуація, скажу я вам!.. Та ось командир човна подав команду «спливати». Над
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (148) »
Последние комментарии
2 часов 13 минут назад
2 часов 26 минут назад
3 часов 16 секунд назад
3 часов 32 минут назад
19 часов 2 минут назад
19 часов 12 минут назад