КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 393363 томов
Объем библиотеки - 510 Гб.
Всего авторов - 165374
Пользователей - 89454

Впечатления

Stribog73 про Смит: Вселенная Г. Ф. Лавкрафта. Свободные продолжения. Книга 2 (Ужасы)

Добавлено еще семь рассказов.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
MaRa_174 про Хаан: Любовница своего бывшего мужа (СИ) (Любовная фантастика)

Добрая сказка! Читать обязательно

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
namusor про Воронцов: Прийти в себя. Книга вторая. Мальчик-убийца (Боевая фантастика)

Пусть автор историю почитает.Молодая гвардия как раз и была бандеровской организацией.А здали ее фашистам НКВДшники за то что те отказались теракты проводить, поскольку тогда бы пострадали заложники.Проводя паралели с Чечней получается, что когда в Рассеи республики отделится хотят то ето бандиты, а когда в Украине то герои.Читай законы Автар, силовые методы решения проблем имеет право только подразделения армии полиции и СБУ, остальные преступники.

Рейтинг: -1 ( 1 за, 2 против).
Stribog73 про Лавкрафт: Вселенная Г. Ф. Лавкрафта. Свободные продолжения. Книга 1 (Ужасы)

Добавлено еще восемь рассказов.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
ZYRA про Юм: ОСКОЛ. Особая Комендатура Ленинграда (Боевая фантастика)

Понравилось. Живой язык, осязаемый ГГ. Переплетение "чертовщины" и ВОВ, да ещё и во время блокады Ленинграда, в общем, книгу я прочел не отрываясь. Отлично.

Рейтинг: +3 ( 4 за, 1 против).
irina.lu@mail.ru про Шатохина: Княжна (СИ) (Любовная фантастика)

Все произведения автора, которые я прочитала, очень ярко эмоционально окрашены, вызывают ответную реакцию, заставляют сопереживать героям. спасибо за такие истории!

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
АРАХНА про серию Косплей Сергея Юркина

КНИГИ КЛАСС ПРОЧИЛ 1 ДЫХАНИЕ ВСЕМ СОВЕТУЮ--- НАРОД КТО ЗНАЕТ
а будить продолжение книги Косплей Сергея Юркина Айдол-ян (часть вторая) 5--6--7-трек или новая книга .А то я дочитал 5 трек
Президент СанХён будет ругаться. - говорит БоРам Продолжение следует...подскажите кто знает заранее СПАСИБО

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (fb2)

- Фантастика Всесвіту. Випуск 3 (пер. Дмитро Андрухів, ...) (а.с. Бібліотека "Всесвіту") 3.07 Мб (скачать fb2) - Артур Чарльз Кларк - Мак Рейнольдс - Станіслав Лем - Генрі Каттнер - Джеймс Грэм Баллард

Настройки текста:




ФАНТАСТИКА ВСЕСВІТУ Випуск 3 Фантастичні романи, повісті, оповідання


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література


Павел Вежинов [1] КОЛИ ТИ В ЧОВНІ… Повість



З болгарської переклала Наталя Бондар[2]


І

Вже другий день за нашим земним часом «Сіріус» літав навколо цього клятого Місяця, червоного і гладенького, немов величезна дитяча кулька. Сказати правду, ми називали планету Місяцем лише тому. що не могли придумати для неї власну назву, її планета-мати була цілковито мертвим небесним тілом — тут, на думку наших фахівців, життя ніколи не існувало. Десь далеко в чорному небі розсилало примарне світло їхнє зелене сонце. Ми перебували в пустельному куточку нашої галактики, де все мене гнітило і викликала передчуття нещастя та біди. Я відчував, що й інші члени екіпажу нервуються незрозуміле чому, а під час тривалого міжзоряного польоту це, вважайте, найгірше. Лише наш командир, як завжди, був спокійний і впевнений. У свої двісті тринадцять біологічних років він залишався несхитним, стійким і мудрим, наче зійшов з плаката доби великих космічних завоювань. Подібних до нього залишилося не більше десятка і то, думається мені, тільки завдяки їхній диявольській упертості. Велика рада по вивченню космосу і досі посилала кораблі-розвідники в різні кінці галактики. Ми обходились людству неймовірно дорого — майже кожний третій землянин працював задля наших майже безплідних мандрів у пустельному просторі. До того ж серед землян несподівано поширилися епікурейські настрої — учені не могли пояснити, чому вони виникли, — і тому людський загал вважав, що ми блукаємо світами задля власної втіхи. Наш командир відповідав на це німим презирством — на борту корабля він висловлював його вголос. Мені здавалося, що коли б це залежало від нього, він згодився б вічно мандрувати між своїми нудними зірками.

Рівно о п’ятій годині на екрані з’явилось його бліде худорляве обличчя.

— О пів на шосту всім — до мене! — наказав він звично сухим байдужим тоном.

— Слухаю, Пере.

Він бачив і чув усіх одночасно. Це право збереглося нині за командиром лише на космічних кораблях. За хвилину я почув знайомий такий металевий звук — ознака, що на зв’язку тільки ми вдвох.

— Славіне. чому ти тільки-но посміхався? — запитав він без осуду і без цікавості.

— Не пам’ятаю, Пере.

— Не хитруй, Славіне. Ти посміхнувся, почувши мій наказ.

Я зібрався з духом:

— Шановний Пере, клянусь, я не посміхався. І все ж ваше право так думати.

— В чому причина?

Я знітився.

— Тільки щиро, Славіне.

— Просто дивуюсь, навіщо скликати раду, адже все одно ви вирішуєте всі питання самостійно.

— І це вас дратує?

— Аж ніяк. Ви самі щойно говорили, що я посміхався.

— Цього разу ти помиляєшся, — похитав головою командир. — Сьогодні вирішуватимемо всі.

— Завжди до ваших послуг, Пере.

— Цікаво, що посміхався саме ти, Славіне. Інші сприйняли наказ як належне.

— Боюсь, що ви спостерігали лише за мною, — відповів я.

Командир, здається, мене не чув, хоча й не зводив з мене погляду.

— Славіне, ні в якому разі не сприймай мої слова як осуд, — промовив він приязно. — Я завжди був переконаний, що на цьому кораблі найкраще розумієш мене саме ти.

Не встиг я відкрити рота, як екран погас. Зізнаюсь, я знітився. Власне, він мав рацію — мені справді належало розуміти його краще за інших. Насамперед тому, що я історик, а отже, міг найкраще осягнути його двісті років. До того ж самому мені дев’яносто шість, і за віком я був на другому місці з-поміж членів екіпажу. Нас більше єднало з ним. аніж розділяло. Та все ж я не зовсім розумів командира — він видавався мені дивним, героїчним і трохи смішним, як давній ідальго. Подеколи він сумував, як сумують люди напередодні смерті. Але я знав, що помре він не скоро. А може, й ніколи не помре, це було б просто неприродно. Без нього б життя втратило свою цінність. Так. справді, я був посміхнувся, хоча й про себе. Мені було просто смішно пропонувати такій людині свої поради.

Екран спалахнув знову і висвітлив бліде, негарне обличчя.

— Як почуваєшся. Славін?

— Навіщо запитувати, либонь, сам знаєш, — невдоволено пробурмотів у відповідь.

— Мені здається, ти трохи приголомшений, — сказав він. — Нічого, все буде гаразд. Готуйся в дорогу, хлопче!

Це мене здивувало.

— А ти переконаний, Герце, що все буде гаразд?

— Правду кажучи, не зовсім. У нашій роботі завжди доводиться ризикувати. Але цього разу, здається, ти маєш шанси на успіх: ми вже