Дисертація лейтенанта Шпильового [Генадій Савичев] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (27) »
Генадій Савичев ДИСЕРТАЦІЯ ЛЕЙТЕНАНТА ШПИЛЬОВОГО Пригодницька повість
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Я ДІСТАЮ ЗАВДАННЯ
Все почалося так. Прийшов розсильний і сказав: — Вас викликає заступник командира по політчастині. Я надів кашкет і вийшов з бойового відсіку артилерійської башти. В каюту Скосирєва можна було потрапити тільки через верхню палубу. Нагорі я здибав штурмана. Він сказав, що до бази ще миль сорок. Я подивився вперед. Берега не було видно, але відчувалося, що він уже близько. Над кормою, мов парасольки, висіли чайки. У воді зустрічалось ламане гілля і навіть вирвані з корінням дерева. Напередодні в цьому районі лютував шторм. А дивись, і розгодинилося. Вщух пронизливий вітер, небо очистилось, і тільки на горизонті кучерявилися ріденькі хмарки. Я вийшов у коридор, де були каюти старшого помічника і заступника по політчастині. Скосирєв сидів за письмовим столом і гортав підшивку «Красной звезды». — Прибув за вашим наказом! Заступник командира подивився на мене і, кивнувши головою на крісло, сказав: — Сідайте, лейтенанте Шпильовий. — І знову почав гортати підшивку. В цій каюті мені доводилось бувати частенько. Проте кожне відвідування було мейі приємне, бо я, як і всі члени нашого екіпажу, любив Скосирєва. Чоловік він був розумний, багато бачив у житті, і слухати його було цікаво. Під час Великої Вітчизняної війни Скосирєв тричі тонув у морі, разів з десять висаджувався з десантом під Одесою, у Феодосії, на Ельтигені і ще на одному клапті землі, який називається мисом Любові. Саме на цьому мисі його поранило в обличчя. Рожеві рубці шрамів перерізали йому чоло і щоку. Коли Скосирєв жартував: «Любов — не зітхання на лавці…» — ми розуміли його. Переглянувши газети, Скосирєв запитав: — Що ви знаєте про подвиг Матвія Петрищева? Я чув це прізвище, але в зв’язку з чим — не пам’ятав. — Адмірал Чижов, — мовив Скосирєв, — у своїх спогадах пише, що Матвій Петрищев зробив подвиг у Волногорську. Треба, щоб про нього знали і в нашій частині. Адже подія сталася недалеко від нас. — До війни Волногорськ був невеликим прибережним містечком. У його районі не відбувалося ніяких істотних боїв. Напрямки головних ударів проходили кілометрів за двісті-триста від нього. Який тут можна зробити подвиг? Скосирєв подивився на мене і повільно запалив цигарку. Коли він нахилявся до попільнички, глибокі зморшки на його обличчі і сивина на скронях ставали ніби помітніші. — Як помиляються ті, хто думає, що для подвигу потрібні особливі умови, — промовив він тихо. Потім знову глянув на мене, і я побачив по-юнацькому молоді, завзяті очі. — Подвиги робили скрізь. У великих боях і в глибокому тилу. І не має значення, де саме. Головне, що ми ие повинні забувати про героїв. Ми, живі… — Скосирєв замовк. З усього видно було, що він згадав бойових товаришів, з якими ходив у розвідку, в атаки, мерз в окопах… і яких уже нема. — Ми, живі, просто не маємо права забувати про них. У цьому наш обов’язок. І потім, усе це дуже важливо для майбутніх поколінь. Я приєднався до його думки. — От і добре, що ви мене розумієте. Отже, зберіть матеріал і проведіть бесіду з особовим складом про Петрищева. Конкретного матеріалу дуже мало, але його треба зібрати. Для цього потрібні наполегливість і ініціатива. Думаю, що вони у вас є. Ці слова приємно полоскотали моє самолюбство, а доручення трохи збентежило. Чи зумію я розповісти про подвиг цікаво? Крім того, як розшукати факти, з чого починати? Здавалося, що підготувати таку бесіду в наших умовах, це майже те саме, що написати дисертацію. Так, це майже дисертація. Хвилюючись і збиваючись, я сказав про це Скосирєву. Він засміявся. — Ну, що ж, коли це «майже дисертація», то я бажаю вам щасливо захистити її. Я вийшов від Скосирєва і зразу ж попрямував до корабельної бібліотеки. В каюту я зайшов з стосом книжок і журналів. Там були мемуари учасників війни, брошури часів війни і навіть томи Великої Радянської Енциклопедії. Лейтенант Селін і старшина другої статті Промишлянський розбирали за столом якусь зубчату передачу. Я одсунув її вбік і поклав на стіл книжки. Селін зацікавлено спитав: — А що, хіба корабельна бібліотека переїжджає в нашу каюту? — Ні, — відповів я. — Корабельну майстерню вирішили перевести в зручніше місце. Селін засміявся: — Хочеш попрацювати? — Так, мені доручили підготувати лекцію. — О! — Селін з повагою подивився на мене і на книжки. Сам він ніколи не брався за таку справу. Зате міг годинами порпатися в форсунці, ставити неймовірні досліди з хімічними реактивами, сперечатися про переваги напівпровідників і в душі
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (27) »
Последние комментарии
58 минут 47 секунд назад
1 час 12 минут назад
1 час 45 минут назад
2 часов 17 минут назад
17 часов 47 минут назад
17 часов 57 минут назад