Маруся Богуславка [Михайло Петрович Старицький] (fb2) читать постранично

ДІЙОВІ ЛЮДИ

Ганна з Богуслава - паніматка, вдова. Хоч і літня женщина, але енергічна, ще при здоров'ї.

Маруся Богуславка - її дочка; молода, м'якої, ніжної вдачі.

Степан - брат її; завзятий, запальний козарлюга.

Охрім Колій - осавул наказного; поштивий, підтоптаний.

Сохрон Мальований - отаман курінний; Марусин жених.

Леся Кушнірівна - подруга Марусі.

Катря - наймичка у паніматки Ганни.

Андрій Лобань,

Іван Карпенко - з козачої старшини, середніх літ.

Запорожець перший,

Запорожець другий - невольники.

Гірей ^[1] - мурза, а потім паша; Марусин чоловік. Красивий, палкий, поетичний.

Ахмет - старий євнух.

Іслам-бей - назорця над невольниками; молодий.

Хаїм - корчмар, жид.

Шляхтич перший і другий - багаті поляки-пани.

Панна перша й друга - вільні панянки, мешкають при корчмі.

Дід,

Баба Варка,

Парубок,

Дівчина - челядь у Ганни, вдови.

Шляхта, музики, дівчата, козаки-запорожці, татари, яничари, муедзини, одаліски Гірея, арапчата, черкеси, прислужниці, Марусині діти.

Діється в XVII віці.

Між першою і другою діями минає шість літ.

ПРОЛОГ "Продав брат сестру!"

Середина великої корчми на границі Буджацького степу ^[2] з Польщею. На авансцені справа і зліва - по столу, під стінами лави. Вглибині в кутку - дві бочки здорових, при них стільчик з посудою, лівар і т. п.; в другім кутку теж стіл. Ближче - характерна, висока груба з великим коминком. По стінах і над дверима картини (козак верхи на бочці, козак Мамай ^[3] і др.). Справа від акторів ванькир. Ніч. Світло - старі шандали на столах, а коло стойки каганець.

ВИХІД І

Шляхтич перший (товстелезний), шляхтич другий (як бич), Охрім і другі сидять за столом направо (від акторів), п'ють і в кості грають; наліво - на широкій лаві, на килимі сидить мурза (красивий, молодий), коло його крутиться корчмар-жид (в стародавній ярмулці, пейсах і лапсардаках), дівчата-прислужниці, поубирані в польські, українські і навіть турецькі убори - розносять кубки, підливають вино. Музика стоїть коло бочок, близь вхідних дверей.

Хор

Нема в світі краще втіхи

Над вино й дівочі сміхи,

З ними рай і день і ніч,

З ними смуток лине пріч.

Гей, красуні любки,

Нам сповняйте кубки,

Щоб по вінця грало,

Щоб нас все кохало!

Гей, понурі і оспалі,

Не цурайтесь пляшки й кралі:

Бо без цих присмак, либонь,

В серці згасне вам вогонь.

Гей, красуні любки... і т. д.

Шляхтич перший. Гей, кохаймося! (Обніма панну.)

Шляхтич другий. Гуляй, душа, без кунтуша!

Всі. Гуляй!

П'ють.

Жид (одскакує од мурзи). Ой, веселе панство! Ой, слічне панство! А ви, панянки красні, наливайте всім меду, щоб келехи не вакували, щоб через вінця лилось... та й розважайте пишних гостей... Ой, щоб у мене антик, щоб корчму Хаїма всі знали!

Панна перша. Не турбуйсь, господарю! Не занудиться панство з нами!

Панна друга. Аби ми з ними не занудились!

Шляхтич другий. Ух, де там, моя кохана! (Крутить вуса.)

Панна перша (спирається на плече першого шляхтича). Ану, мій ясний пане, на моє щастя!

Шляхтич перший. На сині оченята? Гайда шість дукатів!

Голоси. Пан має! Виграв!!

Панна перша. Половина ж моя, бо моє щастя? (Обніма його.)

Шляхтич перший. Все твоє, моя цяцяна... (оддає гроші) і серце, і все... Ей, аж горить... треба залить... Сип меду!!

Панни. Кому, пишне панство, меду, кому венгжини?

Пани. Просимо краще цілунків!

Сміх.

Другі. Гей, панове, ставте, часу не гайте - золото слічне кишеню тисне! (Починають грати.)

Панни обсідають.

Дівчина (в турецькім уборі підносить мурзі питво). Найпишнішому променю сонця! (Кланяється.)

Мурза. Спасибі, квітко з Ай-Петрі!! ^[4] І ранішній східний вітрець був би щасливий обняти тебе.

Голоси. Два пеци! П'ять!

Охрім. Десять талярів битих! Ставте! Щасливі! Як потяг жида за паса, так і душа побігла до ляса!

Сміх.

Мурза (до жида). Маєш троянду з очима і з розумом.

Жид. Ой вей! Слово світозорого пана мене дурманить... У нас виборні красуні...

Мурза. Красунь моє око не бачить після тієї зорі, що променем своїх чар осяяла моє серце і отруїла... Такої краси не бачило сонце, хіба-но великий пророк може вбачати її під наметом едемських садків.

Жид. Ой-ой-ой! А де ж пробуває те чудо?

Мурза. В Богуславі... дочка їхнього муедзина... (Прикладає руку до чола і грудей.) Клянуся бородою пророка, нема такої перлини в синьому морі, нема такої на небі зорі!

Жид. Цц-цц-цц!! (Чухає за пейсом.) То світлий пан для того і коней там хоче куповати... ай вей, вей!! Хе-хе!! Але я сонцю