Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин [Народные сказки] (fb2) читать постранично, страница - 3

обережна жаба, — не щоб слухати мого голосу, тільки щоб з’їсти мого м’ясця!

Приємно говорить підхлібний, але мудрий не слухає того.

Бузько і лис

То раз лис запросив до себе на празник бузька та й налляв на дві тарілки квасного молока, їсть сам і бузька припрошує. Бузько би рад молока з’їсти, але не годен, бо має довгий дзьоб, та й потарахкає трохи по тарелі, але нічого не годен їсти. Але гадає собі: «Чекай, лисе, я тебе так само пригощу». І вже по тім трактаменті подякував лисові та й просить його, аби він прийшов до нього. І забрався і пішов. Лис сів коло другої тарілки, їсть молоко і з бузька сміється, що так його змудрував.

Але не за довгий час зібрався лис, йде до бузька. Приходить. Звіталися. Зачинає його приймати бузько в гості. І кладе на стіл дві фляшки такі, як то є від вина бутильки, повні печеного м’яса. І бузько їсть і просить кума їсти. Лис рад би м’ясо з’їсти, але що зробить, коли не годен дістати. А бузько сам їсть, бо він має довгий дзьоб, та й з фляшки по кавалку виймає.

А лис посидів трохи, видить, що нічого не зробить, забрався та й пішов, та й мислить собі: «Добре ти мене потрактував, ще ліпше, як я тебе!»

І вже більше не кумалися.

Ведмежа лапа

Сидить лисиця і їсть рибу. Назустріч їй ведмідь: «Здоров, кума! Де ти рибки наловила?» — «Он там на річці; піди й собі налови».

Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду і приговорює: «Ловись, рибко, маленька й велика». А лисиця своє: «Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст». А ведмідь говорить: «Що ти, кумо, там говориш?» — «Я говорю: ловись, рибко, маленька й велика».

Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвіст; тягне, тягне — ніяк не витягне. І говорить: «От багато риби начіплялось на хвіст».

А лисиця побігла на село, скликала мужиків та бабів: «Ідіть на річку ведмедя бити». Баби прибігли з лопатами і вилами, з топорами і почали бить ведмедя. Били, били і лапу одбили.

Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палку і зробив собі костиль. Йде в село до баби і приговорює:

- Іду, бреду на сосновім костилі,

На дубовій палці.

Йде й приговорює:

— Усе село спить,

Уся вода спить,

А одна баба не спить,

На моїй шкурі сидить,

Моє м’ясо варить,

Мою шерсть пряде.

Підійшов ведмідь до дверей і стукає колодкою: «Отвори, бабо, оддай мою лапу!»

Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері і сіла на піч. Ведмідь увійшов і впав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків. Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били і хвіст одбили.

Ведмідь без оглядки побіг у село; а баба стала жить-поживать і добра наживать.

Ведмідь і колодка

Іде собі ведмідь лісом та й нюхає, чи не знайде чим поживиться, бо їсти хоче — аж живіт підвело. Тільки чує — мед. Задрав морду, бачить: на дереві вулик, а під вуликом колодка на віжках висить.

Поліз ведмідь на липу. Доліз до колодки, а далі не можна — колодка не пуска. От він узяв та й одіпхнув її помаленьку лапою; вона трохи одвихнулась та й знов назад і вдарила його по голові.

Ведмідь одіпхнув її дужче; вона знов луснула його по голові, тільки вже дужче. Розсердився ведмідь та з усієї сили як штовхне колодку… А вона його як трісне — трохи він з дерева не покотивсь.

Розлютувався ведмідь; уже й про мед забув, тільки б йому ту гаспидську колодку подужати. От і почав він її з усієї сили одпихать від себе, а вона все його по голові та по голові. Бився він з нею, бився, аж поки зовсім побитий не впав додолу. А під деревом чоловік гострого кілля набив, ведмідь на нього й настромивсь.

Ведмідь і черв’як

Перед однією печерою, в якій ночував ведмідь, було одно велике дерево, що, ростучи та товстіючи, щораз більше заступало вхід у печеру.

Одного дня розлютився ведмідь на дерево й хотів його звалити. Побачив це черв’як із другого всохлого вже дерева та сказав ведмедеві:

— Ти думаєш, що звалиш його власною силою. Не можеш. Коли тобі перешкоджає, найди інше місце, заки я звалю це дерево.

Ведмідь розсміявся та став глузувати з черва:

— Краще мовчи, дурню! Як ти, такий малий, можеш звалити дерево, що я його не можу звалити?

— Поживемо — побачимо! — сказав черв, уліз у дерево, та ще й рік не минув, як він звалив його. Тоді кликнув на ведмедя та сказав йому:

— Ти дужчий від багато звірят, звалиш коня й вола, але з нас двох хто сильніший — ти, великий, чи я, маленький?

— Я сильніший, — відповів ведмідь, — але не міг звалити дерева відразу, бо тоді був ослаб. А так, як ти, валити цілий рік — то не штука!..

А черв’як сказав йому:

— Е, крутиш, мій ведмедю! Моя сила певніша, хоч і повільна. Бо недаром каже пословиця: «Мала капля лупає скелю».

Вибір королів між живиною

Зійшлася звірина і обирала з-межи себе на короля. Кого би то вибрати, хто найдужчий? З-межи них найдужчий лев, але бо й медвідь собі хтів бути, бо й він сильний. Пішли ся оба бороти. Заміг лев