Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин [Народные сказки] (fb2) читать постранично, страница - 2

— А що ти таке, що ти будеш мене їсти?

Каже:

— Вовк.

— Брешеш, — собака!

— Ні, - каже, — вовк!

— Хіба ж, — каже, — вовкові їсти нічого?

— Нічого, — каже.

— Коли ж, — каже, нічого, то сідай на мене: я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, — може, й тебе виберуть.

— Чи так, то й так! Вези!

Сів на свиню. Прибігає в село; вона як закувікає — аж вовк перелякався:

— Чого це ти, — каже, — кричиш?

— Та це я, — каже, — скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали за начальство.

Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, рогачами, з лопатами… Хто що запопав… У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому) та потихеньку до свині:

— Скажи, чого це стільки народу біжить?

— Та це ж, — каже, — для тебе.

От народ як ізсадив вовка, як почав пірчити, то вже йому й їсти не хочеться: насилу живий вирвався! Як дерне — та прямо до Бога.

— Боже, — каже, — милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець!

Бог каже:

— Піди, там он іде кравець, — нападеш та й поживишся.

Ледве потюпав. Перестріває на дорозі:

— Здоров, чоловіче!

— Здоров!

— Казав Бог, щоб я тебе з’їв.

— А ти що таке, що станеш мене їсти?

Каже:

— Вовк.

— Брешеш, — собака!

— Ні, - каже, — їй-богу вовк!

— Та й малий же, — каже, — з біса; ану, я тебе поміряю.

Та як укрутить у хвіст руку — давай міряти аршином! Міряв його, міряв, — уже тому вовкові й дихати не хочеться, а він усе його міряв. — Аршин і вздовж і вшир! — Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався… Вовк як чкурне! Та вже годі до Бога, та побіг до вовків:

— Вовчики-братіки! Таке і таке лихо!

Вони давай гнатися за тим кравцем. Що тут у світ робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево; він на те дерево заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають.

Бідний вовк і каже:

— Ні, - каже, — братці, нічого з цього не буде! От як зробимо: я стану на землі, а ви все на мене, все на мене — один зверх одного, аж поки досягнемо вражого сина…

Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній:

— Ану злазь, вражий сину, будемо тебе їсти!

— А-а! — каже, — вовчики-братіки, помилуйте мене, не їжте!

— Ні, - кажуть, — не можна: злазь!

— Стривайте ж, — каже, — я на схід душі хоч табаки понюхаю.

Тільки що нюхнув, та — ачхи! А спідньому вчулося, він верхнього міряє та каже: аршин! Він як присяде, — так усі й покотились. Отака купа! А він тоді драла!.. Вони за ним; піймали й розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева.

— Спасибі, - каже, — Богу, що не допущено душі християнської лютому звірові!

Та й пішов собі безпечно додому, та й живе собі з молодицею та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив, по бороді бігло, а в роті нічого не було.

От вам казка, мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам грошей мішок.

Бійка вовків із свиньми

Здибався вовк з пацюком та й каже вовк до пацюка: «Я тебе маю з’їсти». Пацюк каже до вовка: «То моя річ». Тогди скочив вовк до пацюка та й до карку; а пацюк вовка за ноги. Як зачав торгати, взяв під себе, ледве вовк вирвався. Як ся вирвав та й каже: «Чекай, я тобі покажу; я собі закличу кілька вовків, та й ми тебе роздерем». А пацюк каже: «Ну, ну, добре». Тогди вовк як завив. Прибігло д нему з десять вовків та й кажуть: «Чо потребуєш?» — «Тут я казав пацюкові, що маю його з’їсти, а він мене як лапнув попід спід, попід черево, я ся ледве вирвав». Кажуть вовки пацюкові: «Ми тебе зараз роздерем». А пацюк тогди каже: «Що вам з мене одного? Я прикличу зараз ще хоть зо штири». Пацюк як зафутів, то прибігла д нему ціла бурса свиней. Та й кажуть свині до пацюка: «Що потребуєш?» А пацюк ся відзиває до них: «На мене напала лиха дзвір і хоче мене з’їсти. Може, би ви нас розсудили?»

Свині тогди як зачали за вовками гнати, як злапали двох вовків, як зачали їх рвати, то ті решта вовки як утекли та й кажуть одні до других: «Ци треба нам такими дурними бути, щоби нас один пацюк десятьох змудрував? Нам ся на то не було дивити, що він казав, що «Я вам прикличу штири, абисте мали що більше їсти» — треба було нам його розірвати і з’їсти. Отже, тепер, вовку, ми тебе маєм з’їсти, що ти не знав, як ся застосувати».

Бравий заєць

Іде заєць, зирк — аж стоїть бутель горілки… Напився до нестями, ліг та й спить.

Аж ось іде лисиця. Зраділа вона, що і напитися можна, і закусити є чим. Але, добре напившись, вона теж повалилась спати.

Іде вовк. Напився і теж заснув.

Сплять вони собі.

Нарешті першим прочуняв заєць. Подивився навкруги та й каже: «Усе чисто пам’ятаю… Але як цих двох убив — ніяк не можу зрозуміти!..»

Бузько і жаби

Жаба квакала від ранку до вечора. Та побачила бузька і зараз замовкла та сховалася в ставі.

— Не ховайся, золота співачко! — каже бузько. — Я приходжу здалека, бо хочу послухати твого солодкого голосу.

— Ти прийшов, бузьку, здалека, — відповіла