КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712071 томов
Объем библиотеки - 1398 Гб.
Всего авторов - 274353
Пользователей - 125036

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Черепанов: Собиратель 4 (Боевая фантастика)

В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Зайцев: Стратегия одиночки. Книга шестая (Героическое фэнтези)

Добавлены две новые главы

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Армагедон уже відбувся [Марія Василівна Матіос] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Марія Матіос Армагедон уже відбувся

«… Дорога Маріє! Ви ще запитали, чи не здається мені, що кінець світу — Судний день — уже прийшов до нас, що він заполонив усю землю, а ми — просто дійові особи в останньому дні нашої планети? Адже та інтенсивність, з якою люди удосконалюють знаряддя самознищення, — якраз і свідчить про завершальний етап Армагедону.


Глибокошановна Маріє! Правду кажучи, немає у мене чіткої відповіді на Ваше глибоке, сповнене справжньої тривоги запитання.


Все залежить від нас: ми можемо бути й останніми акторами в завершальному акті, але можемо стати й тими, хто відіграє НОВУ РОЛЬ в НОВІЙ дії. Все залежить ТІЛЬКИ від нас.


Я думаю, що XX століття було найбільш брутальним століттям за всю історію людства. Більш брутальним, ніж епоха Чінгісхана, ніж часи Ганібала.


Немає іншого визначення XX століттю, крім одного: „Найбільш брутальне століття за всю історію людства“.


XXI століття тільки почалося, і це століття — арена протистояння двох сил: фанатизму і толерантності.


…Однак сили, які ми повинні зрозуміти, пізнати і приборкати, — це сили Зла, які є в нас самих, сили Зла, що гніздяться в серці людини, і від сплеску цих сил ніхто не застрахований.


Арена боротьби між Добром і Злом — наші серця.


Добро ніколи не буде посилатися на Зло, утверджуючи свою правоту. А ось Зло, намагаючись виправдати себе, обов’язково зішлеться на те чи інше Добро, яке буде наслідком нібито тимчасово заподіяного Зла. На жаль, і Вашому, і моєму народам ця позиція Зла відома на моторошному особистому досвіді, коли в ім’я вселенського Добра творилося страхітливе Зло…


І все ж я вірю, що Добро в людині — непереможне.


В цьому і спасіння.


Цікаве Ваше питання про історичні образи окремих народів чи окремої людини: наскільки можливе подолання, прощення таких образ посередництвом мистецтва?


Я думаю, що це — цілком можливо, але до певної міри. Наша спроможність прощати аж ніяк не безмежна. Але я завжди проводжу чітку грань між „пробачити“ і „забути“. „Пробачити“ — це одне, але „забути“ — це зовсім інше.


„Пробачити“ — ми повинні, а ось „забути“ — нам категорично ЗАБОРОНЕНО. Якщо забудемо, то втратимо і наше минуле, і нашу особистісну самоідентифікацію.


…Але треба спрямувати наш погляд у майбутнє.

Спробувати побачити наше „Завтра“.


Спробувати зрозуміти, чи зможуть біди і жалі, пережиті „Вчора“, забезпечити нам краще взаєморозуміння в наступаючому „Завтра“, щоб не повертатися до того, що робили ми в минулому. У це я вірю.


Вірю, що історичні образи — чи то цілих народів, чи то окремо взятої людини — завжди були і будуть темою для літератури.


Але чи загоює література образи?


З цього приводу існують різні думки, однак особисто я схильний думати, що література сприяє тим, хто сам для себе вирішив подолати свої образи…»


Із листа Амоса Оза до Марії Матіос, 1 серпня 2011 року




1

— Ну, і що він нам доброго зробив, що так нагло перестав жити?!

Петро — двома долонями одночасно (як це люблять робити жінки) — ляснув себе по стегнах і тут-таки важко обіперся кулаками на застелений грубим лляним рушником дерев’яний стіл посеред кімнати. Неголений, він скидався на крука, нишпорячи поглядом то по обличчях двох інших братів, що понуро стояли обіч нього, то зачіпаючись очима за зяючу пустотою неглибоку нішу в стіні — акурат на місці образу Божої Матері.

Потьмяніла ікона незвично великих як для житлової кімнати розмірів сиротливо валялася на ліжку із залізними бильцями, окремо від скла й дерев’яної рами.

— Ну, де? Де він їх тримав? — Петро, закачавши рукава до ліктів, тепер уже шарив у проймі зяючої дірки в стіні, чорнява якої контрастувала з невицвілим вапном на місці, де ще кілька хвилин перед цим висіла Матір Божа, а далі байдуже опустився на лавку і мовчки показав братам сідати напроти нього.

Середульший Сильвестр і наймолодший Орест сиділи, підперши руками голови, і незмигно дивилися в чорне око дірки в стіні.

— Брате… — почав Орест.

— Що «брате», що «брате»?! — скипів Петро. — Ви розумієте чи не розумієте? Нема! Нема! А було! Сам бачив!

— Знаємо, — навіщось підтвердив Сильвестр, чим ще більше розлютив найстаршого брата.

— Хоч би ти вже сидів маком! Я ж тобі казав! А ти мене слухав? Хто тут байдики бив? Я чи ти? Чи, може, Орест волочився за малолітками, замість того, щоби пильнувати старого? Чи то лише мені треба?

Петро тарабанив пальцями по столу.

Сильвестр із Орестом мовчали, понуро опустивши долі голови.

— Петре… — висока худа жінка безшелесно зайшла в кімнату. — Гробар прислав свого хлопця… питає, де копати яму. Каже, на фамільному місці місця вже нема.