Акуляча клiтка (Останнiй дюйм - 2) [Джеймс Олдрідж] (fb2) читать постранично, страница - 3

Салам вiдсунув панель у заднiй частинi фюзеляжу ї показав, куди можна прикрiпити ще два болти, щоб пiдв'язати клiтку.

- А мотор справний? - поцiкавився Бен. - Пригадую, з нього мастило текло, як iз сита.

- Годин на двадцять вистачить, а в мене в дуже важке мастило.

З Саламом не пропадеш, i Бену здавалося, що вiн уже напiвдорозi до мети.

* * *

Ще коли Бен працював у Канадi, йому частенько доводилось лiтати на невеликих лiтаках, перевозячи громiздкi частини гiрничого устаткування, пiдв'язанi до фюзеляжу. Але у старого "Бiчкрафта" розхиталося управлiння, i мотор втрачав компресiю вже на зльотi; Бену здавалося, що вiн летить не на лiтаку, а на самiй залiзнiй клiтцi.

- Все гаразд? - запитав вiн у Девi,

Хлопець був блiдий, i батько не знав, чи це вiд повiтряних ям над пустелею, вiд природженого страху перед лiтаком, чи вiд передчуття небезпеки, яка чекає на них в Акулячiй бухтi.

- А вище ти не можеш пiднятися? - спитав Девi. - Туди, де немає ям?

Це вже було досягненням. Хлопець нарештi про щось запитав.

- Я й так лiзу вгору скiльки можу, - вiдповiв Бен, стараючись перекричати не дуже сильний гуркiт старенького мотора. - Клiтку прив'язано надто близько до носа...

Нiс у "Бiчкрафта" й так був надмiру важкий, навiть з додатковим вантажем на хвостi. Бен ще одвiв ручку назад, але протез на лiвiй руцi зразу ж уп'явся в живе м'ясо. Доводилося весь час держати машину в рiвновазi; досить було одвести ручку надто далеко - нiс задирався i лiтак втрачав управлiння.

- В кишенi у мене леденцi, - сказав Бен. - Вiзьми їх собi.

Девi залiз у кишеню батькової сорочки i вийняв пакуночок леденцiв. Один леденець вiн засунув Бену в рот (той не мiг вiдпустити ручку). I зробив це, як помiтив Бен, з власної волi.

- Тебе нудить? - запитав батько.

Девi похитав головою, i Бен зрозумiв, що не повинен був про це питати. Запитання, мабуть, нагадало минулий полiт, коли Девi дуже нудило. Але цього разу Бен дав йому таблетку аерону.

- Хочеш спробувати? - запропонував Бен, кивком показуючи на ручку.

Девi знову хитнув головою i подивився на батькiв протез, вiн був з алюмiнiю, а кисть руки - з якогось легкого сплаву, вкритого шкiрою. Там, бiля лiктя, де штучна рука з'єднувалась iз справжньою, утворилася свiжа рана, з якої виступила кров. Вигляд кровоточивої рани примусив Девi глянути батьковi у вiчi; вiн не розумiв, як той може терпiти такий бiль, але Бен вiдповiв йому спокiйним поглядом.

- У мене таке вiдчуття, наче я веду важкий товарний поїзд! - прокричав Бен.

Вiн удавав, що йому легко, але насправдi йому здавалось, що вiн несе лiтак на витягнутiй хворiй руцi i вона вже втрачає останнi сили.

- Ось вона! - з полегкiстю промовив Бен, коли серед десятка тисяч бухт уздовж оголеної зеленої межi пустелi й моря з'явилася їхня бiла бухта.

Бен дiзнався про неї вiд одного єгипетського гiдробiолога: той казав, що тут було повно i акул, i велетенських скатiв. Цю бухту теж називали Акулячою, як i всi iншi, i вона теж являла собою вигнуту гряду неприступного коралового рифу, вправлену в безлику пустелю. Сюди можна було дiстатись або з моря, або на легкому лiтаку.

- Ну, тепер держись! - гукнув Бен, коли вони почали знижуватись. - Вiн буде пiдстрибувати...

Пiдiйти до бухти було легко. Та тiльки-но вони спустилися нижче, як пiщана поверхня берега перестала здаватися рiвною смужкою пустелi, й на нiй з'явилося безлiч купин.

Лiтак торкнувся землi, внизу у нього щось перемiстилось, i його так занесло, що вони мало не перекинулись. Почувся сильний трiск у фюзеляжi, i їх штовхнуло: пробило задню стiнку кабiни. Лiтак пiдскочив i зупинився, але внизу знову щось затрiщало.

- Ти не забився? - спитав Девi батька. - Що сталося?

У Бена мало не вирвало протез, коли ручка подалася вперед, i йому, видно, було дуже боляче. Вiн щосили смикав ремiнцi, якими протез був прив'язаний до руки, гарячкове стараючись звiльнити закривавлену куксу вiд металу й шкiри, що душили її.

- Ах, будь ти проклята! - сердито бурмотiв вiн. - Краще не мати нiякої руки!

Бен лаявся, поки випадково не побачив обличчя сина. Тодi вiн схаменувся i затих. Але, прочитавши в очах у хлопчика вже вiдомий йому жах, Бен запитав себе, чи правильно вiн зробив, узявши дитину туди, де вона вже раз натерпiлася стiльки страху. Проте з самого початку цей полiт здавався йому необхiдним для них обох. Бен був людиною простою i труднощi на своєму шляху вмiв переборювати тiльки наполегливiстю.

- Нiчого, загоїться, - сказав вiн Девi й вискочив з кабiни, щоб подивитись, чи дуже пошкоджено лiтак.

Поломка була незначна. Край залiзної клiтки зрiзав великий виступ корала над пiском. Цей шматок корала i пробив з таким трiском фюзеляж. Якби корал не був так акуратно зрiзаний, вiн мiг би проломити хвiст лiтака i зовсiм його понiвечити.

- Дрiбницi! - вигукнув Бен, який нiколи не втрачав самовладання. Фюзеляж ми полагодимо...

Девi зразу ж пiдiйшов до води, занурив гаряче обличчя у море, змочив чубчика i шию.

- Ех ти, бiдолаха! - знову пожалiв хлопця Бен.

Але вiн зразу ж подолав у собi це почуття. Жалiсть до сина не допоможе їм обом.

* * *

Залiзна клiтка трохи погнулася вiд удару об корал, але за