Космічний бог [Дмитро Біленкін] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (31) »
Дмитро Біленкін Космічний бог
1. КОРАБЕЛЬ, ЩО ЗАЗНАВ КАТАСТРОФИ
Не вагаючись Полинов кинув у прорив туру. Кинджальний удар, точно націлений у сонячне сплетіння оборони супротивника. Гюїсманс спохмурнів. Жовтими, мов у мумії, пальцями він із жалем торкнув короля. Мигцем поглянув на годинник. — Чи не повернути дошку? — запропонував він. — Щось ви рано сьогодні здаєтеся, любий патере. Полинов летів на Марс пасажиром у надії відпочити дорогою від виснажливих обов’язків космічного психолога; він навіть не уявляв, наскільки втомливим виявиться для нього неробство на такому кораблі, як «Антіной». Якби не шахи, він і зовсім відчував би себе відступником серед веселості й розваг, якими тут убивали час. — О, це здача з продовженням. Позаяк хто взяв меч, від меча і загине. Наразі вам подобається така діалектика, еге ж? Кістляве обличчя патера розсунула посмішка. Посмішка-запрошення куточками губ. У Полинові ожила професійна цікавість. — По-вашому, я людина з мечем? — Ви також. Хто будує — той руйнує, чи не так? Але діалектика, якій ви поклоняєтеся, як ми — Богові, вона погубить вас. — Та невже?! Полинову стало весело. «Це в ньому, мабуть, також професійне, — подумав він. — Років із тридцять чоловік проповідував, не витримав, потягнуло на амвон, чи як іще там називається це місце…» Він улаштував ноги зручніше, оглядів дівчину, що проходила через салон, — нічого, вродлива, — подумки підморгнув патерові. — Звісно, погубить, — продовжував той, не відводячи погляду, — бо закон вашої діалектики гласить, що той, хто заперечує, приречений на заперечення. Ви заперечуєте нас, прийде хтось чи щось, і воно вчинить із вами так само. — Можу поспівчувати, — кивнув Полинов. — Парафіяни не йдуть до храму, га? Що вдієш, історія — не шахи, її не переграєш. — Але спіраль, і тому подорожній може повернутися до того місця, звідки він ішов. — Ви сьогодні потребуєте розра… Плавний поштовх хитнув столик. Декілька фігур упало, за скляними дверима салону хтось сахнувся, але все перекрив гуркіт джазу, й ламані тіні танцюючих знову попливли по склу. — Потребуєте розради, — закінчив Полинов, нагинаючись і підбираючи з підлоги фігури. — Але софізми ніколи… Він підняв голову. Співрозмовника не було. Гюїсманс зник беззвучно, мов кажан. Білий король, що впав на стіл, тихенько покотився до краю — корабель непомітно для пасажирів гальмував. Полинов знизав плечима, впіймав короля, утряс шахи в шухляду й вийшов із салону. Біля дверей із написом п’ятьма мовами «Рубка. Вхід заборонений» він позволікав. Музика доносилася й сюди, приглушена, проте все ще несамовита, стрибуча. — Трин-трава, — сказав Полинов. — Бенкетуємо. Пошарпані ритми музики осточортіли Полинову, й він укотре пожалкував, що зв’язався з цим фешенебельним лайнером, із його вимученим нескінченним святом. У рубці було напівтемно, світляками тліли флуоресціюючі деталі шкал, над бездонним овалом оглядового екрану ворушилася синя павутина мнемографіків, розкидана по табло. — Хто там? — недружньо запитав голос, і Полинов побачив Бергера. На грудях чергового пілота бовтався радіофон, комір форменої сорочки з золотими кометами був розстебнутий. — А, це ви, камраде… Здогадуюся, що вас занесло сюди. Ні, це не метеорний потік… — Тоді що? Бергер кивнув на екран. Другий пілот відсунувся. В чорній глибині серед нерухомих зірок спалахували позиційні вогники сигналів лиха. — Хто? - «Ван Ейк» якийсь. Не чули про такий? — Ні, тепер надто багато кораблі. Але ви-бо мусите знати, чиї рейси… — Це не рейсовий лайнер. — Здається, ви маєте рацію, — вглядівся Полинов. — Розвідник. Але що з ним? Він гасить вогні! На екрані залишилася лише одна червона зірочка. — Аварія. Бережуть енергію. — Радіо? — Зона мовчання. Влетіли півгодини тому. — Кепсько. Так бережуть енергію, що не можуть проблимати про характер аварії? — Полетів ретроблок. — Це серйозно. — Куди серйозніше. Кажуть, що подробиці повідомлять на місці. — Моя допомога не знадобиться? Раніше я був лікарем. — Про жертви не повідомлялося. Ага, знову заблимали. Зараз відвалить їхня шлюпка. — Може, краще нам… — Як же! Старт нашої шлюпки почують пасажири. — Ну то й що? — Гм! Ви забули, який у нас пасажир? — Бергер уїдливо посміхнувся. — Дами, дізнавшись про аварію, чого доброго, валер’янки запросять. — Но, но, Бергере, ти тихше, — застережно сказав другий пілот. — Вилетиш із роботи… — А мені плювати. Ми не повинні приховувати своїх переконань. Ось товариш Полинов мене зрозуміє. На екрані метнувся яскравий спалах. — Відвалили, — відзначив другий пілот. Блідо-оранжева смужка, викинута дюзами шлюпки, поволі росла, наближаючись. Лише досвідчена людина могла відчути поштовх. — Класно причалили, —- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (31) »
Последние комментарии
7 часов 50 секунд назад
15 часов 52 минут назад
15 часов 55 минут назад
2 дней 22 часов назад
3 дней 2 часов назад
3 дней 4 часов назад