Синє ведмежа Гришка [Всеволод Зіновійович Нестайко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (6) »
Всеволод Нестайко СИНЄ ВЕДМЕЖА ГРИШКА
1. Вночі
Леся прокинулася від голосів. — Мам, мам, а хто найголовніший вождь на Україні? Ватутін? — Спи! — А найголовніший кавалерист? Богдан Хмельницький? — Спи, тобі кажуть!
………..
— Мам, а хто це хропе? — Тьотя. — А хіба тьоті хропуть? — Та цить! — А тут завжди пошепки розмовляють? — Ні. Тільки вночі. Це ж гуртожиток. — А чому гуртожиток? — Спи зараз же. А то всіх побудиш, і нас виженуть… Запанувала тиша. Було чути лише, як поскрипує металева сітка на ліжку. Мабуть, хлопчик вовтузився і не міг заснути. В темряві Леся не бачила цього, але догадувалась. Не вперше Леся прокидалася вночі. Вже другий тиждень вона ночувала в цьому невеличкому двоповерховому готелі, де її мати була головним адміністратором. У готель приїздили і вселялися в будь-який час. Леся спала дуже чутко і щоразу прокидалася. Та що поробиш, коли в них капітальний ремонт і навіть стелі немає (тато спить просто неба в спальному мішку). В номері стояло шість ліжок, Лесине-біля самого вікна. Вікно було розчинене, і знадвору плинули гострі пахощі матіоли. Леся лежала, уткнувшися в подушку, і ніяка матіола не могла заглушити особливий готелевий запах постелі — чистий, свіжий, але якийсь дуже недомашній. Леся не могла звикнути до цього запаху, він весь час нагадував, що. вона не вдома, і їй ставало тоскно. Особливо було тоскно, коли вона отак прокидалася вночі. Мама спала на дивані в себе в кабінеті, а поряд були незнайомі чужі жінки, майже кожної ночі нові. Двічі Леся навіть плакала вночі. Бо їй здавалося, що вона вже зовсім не засне, а до ранку було далеко-далеко. І думка про те, що доведеться безконечно довго лежати у цій чужій недо-машній темряві, була страшна. А втім, Леся завжди благополучно засинала. І на цей раз теж.
2. Уранці
Коли Леся прокинулась, нікого вже в номері не було, крім худорлявої чорноволосої жінки з суворим обличчям і хлопчика років п'яти. Леся одразу збагнула, що це їхню розмову чула вона вночі. Жінка перебирала якісь папери в папці, що лежала на ліжку. А хлопчик стояв біля вікна й дивився у двір. У хлопчика була стрижена лобата голова з великими відстовбурченими вухами і кирпатеньким веснянкуватим носиком з широким переніссям. Причому замість заглибники на переніссі, як у всіх дітей, у хлопчика був, навпаки, горбок, потовщення, бо він весь час насуплював брови. І від цього обличчя його набувало кумедно-серйозного вигляду. Не одриваючи погляду од вікна, хлопчик зітхнув і сказав матері: — Ось подивись, який у людей велосипед. Жінка мовчки продовжувала перебирати папери. Леся знала, про кого говорить хлопчик, це директорський Юрко вже с самого рання ганяє по подвір'ю на своєму «Орленку». — Гарний у людей велосипед, повторив хлопчик. Не підводячи голови від своїх паперів, жінка сказала: — Ми ж домовились, що наступного року купимо зразу двоколісний. А зараз немає грошей, ти ж знаєш. — Я знаю. Це я просто так. Зовсім не для того, щоб купити. Зайшла Лесина мати. Вона усміхнулась хлопчику, як давньому знайомому, і сказала: — Лесю, Павликова мама буде сьогодні цілий день зайнята. Ти з ним пограєшся. Добре? Жінка прохально глянула на Лесю: — Взагалі-то він у мене самостійний, але все-таки не хотілося б лишати його на самоті. Побудеш з ним, Лесю? «Ну от, Клава і Свєта підуть на лиман без мене», з досадою подумала Леся, але, знизавши плечима, сказала: — Добре. Раз мама домовилась — відмовлятися незручно.
3. Синє ведмежа Гришка
У дворі готелю нудно й нецікаво. Асфальтовані доріжки, клумби, три дерева і більше нічого. Дивитися, як катається на велосипеді Юрко, тільки настрій псувати. Все одно, жаднюга, не дасть. — Ходім у сусідній двір. Там гойдалка є,сказала Леся. — Давай, байдуже відповів Павлик. «Нудний який. І що я цілий день з ним робитиму? — думала по дорозі Леся. Клава і Свєта, звичайно, уже на лимані. Свєта, мабуть, принесла те, що «обіцяла. Може, вона більше й не зможе принести вже…» Гойдалка була зайнята. На ній гойдалась якась незнайома дівчинка. Леся трохи постояла в нерішучості, потім підійшла до ящика з піском. — Давай з піску що-небудь збудуємо. — Я не люблю з піску будувати, похмуро мовив Павлик. — А що ж тоді робити? — уже роздратовано спитала Леся. — Ти будуй, якщо хочеш, — винувато сказав Павлик. — А я просто дивитимусь. Але самій Лесі будувати не хотілось. Кілька хвилин вони мовчали. Павлик засунув руку за пазуху і обережно, ніби щось живе, витяг маленьке синє ведмежа з ніжної пухнастої синелі. Очі і ніс у нього були зроблені з малесеньких намистинок, і мордочка страшенно симпатична й кумедна. У піднятій вгору лапі — жовта шовкова нитка, на кінці якої прив'язано якусь круглу гумову мисочку. В Лесі загорілися очі. — Що це? — Гришка. — Чому-Гришка?
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (6) »
Последние комментарии
51 минут 58 секунд назад
6 часов 36 минут назад
7 часов 43 минут назад
8 часов 41 минут назад
8 часов 55 минут назад
18 часов 5 минут назад