Сліди залишаються [Павел Вежинов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (67) »
Павло Вежінов Сліди залишаються
З неба падає ключ
Як гарно буває у вечірні години, коли сонце зайшло і нічна темрява поволі оповиває землю. Гратися вже пізно, зате саме тоді починаються такі приємні, такі цікаві й одверті розмови, що навіть не помітної, як мине час. Цього вечора хлопчики, як це бувало часто, зібралися у внутрішньому дворику великого жовтого будинку. Їхнім улюбленим місцем був закуток, де лежала купа старого заліза, що лишилося після ремонту парового опалення. Вони сиділи в мальовничих позах на незручних трубах і тихо розмовляли. Угорі, над отвором в глибокому колодязі між будівлями, вже темніло тепле червневе небо, заливаючи будинки ніжними синюватими сутінками. Де-не-де в будинках почали освітлюватися широкі вікна, але світло їхнє ще здавалося тьмяним, тьмянішим навіть від неба, з його багатими густими відтінками. Було тихо; серед тиші лунали часом легкі шуми — десь принадно бряжчав домашній посуд, тихо гомоніло радіо, на білих завісках, мов на екрані, мигтіли якісь дивні темні постаті, час від часу долинали людські голоси. Все це, разом з надзвичайно приємним бряжчанням на кухнях, надавало цим вечірнім годинам якоїсь особливої чарівності, — хлопчаки глибоко відчували її, хоча й не усвідомлювали цього. Вони були приблизно одного віку — дванадцяти-тринадцятирічні, — але серед них вирізнявся своїм синім баскетбольним костюмом і високим зростом Пешо. Він здавався найстрункішим і, може, навіть найсильнішим. Очі в нього були темні, блискучі, від тонкої постаті віяло здоров’ям і енергією. Загалом у нього був вигляд спортсмена, завдяки чому усі хлопчаки таємно заздрили йому. — Таке скажеш! — озвався він невдоволено. — Коли хочеш знати, радянські МІГ’и найшвидкісніші в світі! — Що швидкі — то швидкі! — охоче погодився Веселин. — Тільки я хочу створити ще швидші. Хлопчаки посміхнулися добродушно і співчутливо. Справді, Веселин був відомий винахідник, найбільш відомий у школі. Ще кілька років тому він винайшов дзигу, яка крутилася в обидва боки. Але «винайти» такого швидкого літака, що був би швидший від радянського МІГ’а, це вже занадто. Веселин перевірив поглядом, яке враження справили його слова, і знову замислився. Це був низенький, плечистий хлопчик з круглим добродушним обличчям і стриженою головою. Зеленуваті очі його дивилися жваво й розумно. — Уявіть собі, — почав він знову, — такий літак, — швидкий, як світло! Га, як вам здається? Хлопці засміялися. — Ну-у, багато хочеш! — озвався низенький, товстенький і кучерявий Бебо. — Де ти знайдеш для такого літака аеродром? — А він злітатиме просто вгору! — Гаразд, а як сідатиме? — Сідатиме просто вниз! — зареготав жвавий, моторний Чарлі. — Поки кліпнеш очима — долетить до центра землі! Дружний сміх розлігся в притихлому дворику. Веселин зрозумів, що перебрав міру, і зніяковіло похнюпив свого кирпатого носа. — Нічого ви не розумієте! — пробурчав він невдоволено. — Все передбачено! Літак злітає повільно, як звичайний, далі швидше, швидше, швидше, а коли має сісти, знов починає летіти повільно! — А чого ж, так можливо! — погодився Пешо. — А ось я хотів би вигадати якусь… якусь отаку — найнебезпечнішу зброю! Веселин здивовано глянув на нього. — Адже я вигадав промені! — сказав він, не поспішаючи. — Які промені? — А ті, що збивають літаки… — Ай справді! — кивнув Пешо. — Але треба ще щось вигадати. — А я вигадав й інші промені, — сказав серйозно Веселин, поглядаючи на товаришів. — Спрямовую, значить, прожектор в окоп інтервентів… Якщо на тебе натрапить хоч один промінь, одразу ж спалахнеш, як… як миша! Хлопчаки замовкли, обмірковуючи новий винахід. Щось похмуре промайнуло в їхніх поглядах, обличчя здавалися суворими. — А як же звуться ті промені? — спитав скептично Пешо. — Косинус-гамма… Хлопчаки з повагою подивилися на нього. Цей чортяка умів влучно охрещувати свої винаходи. Але, незважаючи на це, неприємне почуття все ж гнітило їх. — Не подобається мені твій винахід, — сказав нарешті, зітхаючи, Бебо. — Як це так — спалахнуть, як миші? Зовсім неприємно. Веселин і сам відчував це. — Ні, я так… жартома… у мене є й інші промені… Спрямовуєш, значить, прожектор, і як тільки на тебе натрапить промінь, одразу засинаєш! Так можеш спати і двадцять годин, не прокидаючись! Хлопчаки полегшено зітхнули. — Цікаво, правда? — підбадьорився Веселин. — Потім просто навантажуєш їх на автомашини, мов мішки… У цю мить щось дзенькнуло об плити дворика. Хлопчики здивовано обернулися. — Що це? — озвався Чарлі. Всі почали роздивлятися навколо. Веселий перший помітив предмет, що впав, — звичайний металевий ключ від потайного, замка, який спокійно лежав на плитах. Пешо підняв його. Напевно, хтось його упустив з горішніх поверхів — що ж інше могла б подумати людина! Хлопчак вийшов на середину дворика, підвів обличчя- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (67) »
Последние комментарии
2 часов 5 минут назад
2 часов 8 минут назад
2 дней 8 часов назад
2 дней 12 часов назад
2 дней 14 часов назад
2 дней 15 часов назад