Повторне зникнення Ципи [Всеволод Зіновійович Нестайко] (fb2) читать постранично

Всеволод Нестайко Повторне зникнення Ципи

Розділ I

Перша поява Ципи. Випадок з капітаном Пилипеєм. Пошуки починаються.

Почалася ця дивовижна історія з випадку настільки ж несподіваного, наскільки й комічного.

П'ятикласники Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, ховаючись за парапетом набережної, спостерігали за кормою трипалубного красеня-теплохода «Квітка-Основ'яненко». Там стояв капітан Семен Іванович Пилипей і про щось розмовляв з матросом Платошею. Капітан був високий, стрункий, статурний, у сліпучому кремовому кітелі і неймовірно прекрасному кашкеті з таким самим кремовим верхом, чорним околишем, золотим крабом і золотими позументами на чорному лакованому козирку.

Матрос Платоша у засмальцьованій тільняшці і лиснючих кльошах виглядав поряд з капітаном, наче гидке каченя поряд з білим лебедем. Хлопці боляче це переживали, бо матрос Платоша був, можна сказати, їхнім другом — вони упродовж трьох останніх днів ловили разом рибу з десятого причалу, де майже ніколи не швартувалися кораблі. Сьогодні Платоша обіцяв пустити їх на свій теплохід, поки до посадки ще було кілька годин і обстановка дозволяла. Тому хлопці з нетерпінням чекали, коли ж капітал, нарешті, добалакає й піде.

Капітан добалакав, але не пішов. Навпаки, пішов Платоша. Певне, капітан кудись його послав. А сам капітан витяг люльку, натовк її тютюном і запалив. Звідти війнув вітерець, і до хлопців долинули пряно-медові солодкі пахощі. Хлопці перезирнулися й заздро зітхнули.

Та й хіба можна було не зітхнути заздро, дивлячись на втілення мрій усього хлоп'ячого народу земної кулі.

І тут на кормі за спиною отого втілення раптом з'явився хлопчик. Женя й Вітасик з таким захопленням дивилися на капітана, що навіть не встежили, як і звідки хлопчик з'явився. Побачили його вже тоді, коли він підходив до капітана ззаду. Хлопчик був такого ж віку, як і вони, мабуть, теж п'ятикласник. Худий, гостроносий, капловухий, з рудим настовбурченим чубчиком. Він обійшов капітана, глянув на нього ззаду і сказав:

— Пилипей? Здоров! Привіт тобі від Вороного!

Женя й Вітасик почули слово в слово те, що він сказав. Хоча, коли капітан говорив з Платошею, не чули анічогісінько. Теж річ дивна…

Але те, що відбулося потім, було просто фантастично.

Капітан вирячився на хлопчика з таким жахом, який буває тільки в кіно. Щелепа його одвисла, очі мало не вилізли на лоб.

— Ципа? — прохрипів капітан. Женя й Вітасик теж це почули дуже чітко.

— Я! — весело сказав хлопчик.

— Ні! Ні! Ні! — Капітан у паніці швидко позадкував, перечепився об фальшборт, який був йому трохи вище колін, і, змахнувши руками… шубовснув у воду.

Женя й Вітасик тільки побачили, як неймовірно прекрасний капітанський кашкет, наче чайка, злетів з його голови, плавно опустився на воду і загойдався на хвилях.

— Людина за бортом! — дзвінко закричав Ципа, схопив рятівний круг і кинув у воду.

І майже тієї ж миті згори, з верхньої палуби кинувся у воду матрос у кльошах і в тільняшці. Ще коли він летів у повітрі, хлопці зрозуміли, що то був Платоша.

На набережній уже юрмилися цікаві і, перехилившись через парапет, збуджено вигукували:

— Га?

— Де?

— Хто?

— Потонув!

— Скинули!

— Та ні! Щось украв і тікає!

— Держи!

— Лови!

— Хапай!

— Он-он! Виринув!

І звідки вони тільки беруться, ті цікаві?

Щойно нікого не було — мить! — і вже цілий натовп.

Капітан, мокрий як хлющ, одфоркуючись, вилазив на гранітні сходи.

За ним, переможно тримаючи в руках капітанський кашкет, вигулькнув з води Платоша.

— Семене Івановичу! Що таке? Як же це ви? — Платоша намагався говорити співчутливо, але губи мимохіть розтягалися у посмішку.

— Та хай йому біс! Перечепився… ненароком… Тьху! — ніяково одмахувався капітан і нервово крутив головою. Хлопці теж роззирнулися. Та ні на кормі, ні серед людей на набережній Ципи не було. Ципа зник.

Платоша, закинувши назад голову, замахав нагору до цікавих, що позвішувалися з парапету:

— Ну чого? Чого? Розходьтеся! Видовище влаштували! Цирк вам, чи що? Чуєте — перечепився капітан ненароком. Виробнича травма. Розходьтеся! Ну! От безсовісні! Ідіть-ідіть!

Та натовп розходитися не поспішав.

— Ха-ха! Капітан!

— Шубовснув! Ха-ха-ха!

— Оце капітан!

— З власного корабля падає!

— Ха-ха-ха!

Безжальний народ цікаві. Особливо у натовпі, в гурті. Батька рідного не пожаліють — засміють.

І тільки тоді, як Платоша з капітаном сховалися на кораблі, люди почали розходитися. Та й то неквапом, жваво обговорюючи кумедну подію.

Чи їм робити нічого? Чи вони ніде не працюють? Наче немає в них ні обов'язків, ні інтересів ніяких. Тільки й блукають по місту, чекаючи, поки щось десь станеться, щоб одразу збігтися і загаласувати збуджено…

Набережна вже порожніла, а Женя й Вітасик все ще не йшли, сподіваючись, що Платоша вийде до них, як обіцяв.

І таки дочекалися.

Платоша