КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 706105 томов
Объем библиотеки - 1347 Гб.
Всего авторов - 272715
Пользователей - 124642

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

medicus про Федотов: Ну, привет, медведь! (Попаданцы)

По аннотации сложилось впечатление, что это очередная писанина про аристократа, написанная рукой дегенерата.

cit anno: "...офигевшая в край родня [...] не будь я барон Буровин!".

Барон. "Офигевшая" родня. Не охамевшая, не обнаглевшая, не осмелевшая, не распустившаяся... Они же там, поди, имения, фабрики и миллионы делят, а не полторашку "Жигулёвского" на кухне "хрущёвки". Но хочется, хочется глянуть внутрь, вдруг всё не так плохо.

Итак: главный

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Dima1988 про Турчинов: Казка про Добромола (Юмористическая проза)

А продовження буде ?

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
Colourban про Невзоров: Искусство оскорблять (Публицистика)

Автор просто восхитительная гнида. Даже слушая перлы Валерии Ильиничны Новодворской я такой мерзости и представить не мог. И дело, естественно, не в том, как автор определяет Путина, это личное мнение автора, на которое он, безусловно, имеет право. Дело в том, какие миазмы автор выдаёт о своей родине, то есть стране, где он родился, вырос, получил образование и благополучно прожил всё своё сытое, но, как вдруг выясняется, абсолютно

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).
DXBCKT про Гончарова: Тень за троном (Альтернативная история)

Обычно я стараюсь никогда не «копировать» одних впечатлений сразу о нескольких томах (ибо мелкие отличия все же не могут «не иметь место»), однако в отношении части четвертой (и пятой) я намерен поступить именно так))

По сути — что четвертая, что пятая часть, это некий «финал пьесы», в котором слелись как многочисленные дворцовые интриги (тайны, заговоры, перевороты и пр), так и вся «геополитика» в целом...

Сразу скажу — я

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Гончарова: Азъ есмь Софья. Государыня (Героическая фантастика)

Данная книга была «крайней» (из данного цикла), которую я купил на бумаге... И хотя (как и в прошлые разы) несмотря на наличие «цифрового варианта» я специально заказывал их (и ждал доставки не один день), все же некое «послевкусие» (по итогу чтения) оставило некоторый... осадок))

С одной стороны — о покупке данной части я все же не пожалел (ибо фактически) - это как раз была последняя часть, где «помимо всей пьесы А.И» раскрыта тема именно

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Злюка [Валерий Михайлович Роньшин] (fb2) читать постранично

- Злюка [на украинском, с иллюстрациями] 321 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Валерий Михайлович Роньшин

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Валерій Роньшин Злюка Казка Малюнки Наталії Чернишової

Жив колись (можливо, й недавно) один лісник. І була в нього вельми зла донька. Її недарма всі так і називали — Злючка. А дружини в лісника не було. Вона померла. По смерті дружини лісник так засумував, що навіть занедужав і зліг. Одразу ж в оселі стало брудно, незатишно, холодно — тому що Злючка ні хати не підмете, ні в печі не розпалить. Сидить цілісінькі дні біля вікна, похмуро нігті гризе і злісно думає: «Як же я всіх ненавиджу!»

Навіть води кухлик батькові-лісникові не подасть.

— Донечко, дай водички, — безнадійно прохає він.

А Злючка прикинеться, що не чує.

Якось повз хату лісника проходила добра жінка на ім'я Марта, а з нею її дочка на ім'я Арлет. Вони саме поверталися з недільного ринку. Почули, як лісник пити просить, зайшли в хату, напоїли старого, розтопили в печі, наготували різних смачних страв. Обидві рум'янолиці, працьовиті.

Припала Марта лісникові до серця своєю добрістю і домовитістю, запропонував їй стати його дружиною. Ось Марта й погодилась.

Дуж-же все це Злюці не сподобалось.

І те, що затишно стало в домі, і те що батько її незабаром видужав і почав, як і завше, весело сміятися; а найпаче всього не сподобались Злюці добра жінка Марта і її донька Арлет.

І ось якось пішла добра жінка по воду до криниці, а Злючка причаїлася в чагарнику. І коли Марта нахилилась, щоб витягти відро на цямрини, Злюка вискочила із засідки, обхопила Марту за ноги та й перевернула її сторчголів у криницю.

— Ой-ой-йой! — закричала добра жінка, і голос її все стихав і стихав.

Полегшало Злюці на душі. Але… ненадовго. По якомусь часі вона знову занудьгувала. Сидить біля вікна, нігті обкусює. Нудьга точить. Хочеться чогось, а чого — й сама не відає.

«Давненько я нікого не вбивала, ось у чім річ», — здогадалась нарешті Злюка, прокралася в кімнату Арлет і вбила її.

І зразу на душі полегшало.

Приходить батько з лісу, глядь — Арлет убита лежить, ткнувшись обличчям у підлогу.

— Донечко, — мовив лісник до Злюки, — чи це не ти вбила Арлет?

— Ну я! — дратівливо відповідає Злюка. — Що далі?!

— Для чого ж ти це вчинила, Злюченько? — знизав плечима лісник.

— А для того, — відповідає Злюка, — щоб твоя дорога та цінна Арлет більше за столом не плямкала.

— Пробач мені, донечко, — каже лісник, — але ти помиляєшся: Арлет ніколи не плямкала. Вона їла досить культурно.

— Ні, плямкала! — люто заверещала Злюка. — Плямкала! Чавкала! Цямкала!

Нічого не відповів на це добрий лісник, тільки тяжко зітхнув, відніс тіло бідолашної Арлет на цвинтар і поховав.

Залишилися вони знову вдвох. Незабаром лісник занедужав з горя і зліг. Знову в хаті бруду й сміття по коліна.

А в цей час син короля вирішив улаштувати бал. Скликати на цей бал усіх дівчат королівства і вибрати собі наречену. Злючка, дізнавшись про це, теж вирішила поїхати. Але ж вона добре розуміла, що принц нізащо її не вибере, тому що лють давно спотворила їй риси обличчя. Тож Злючка вдалася до хитрощів. Вона прийшла до своєї хрещеної матері — феї Маргарити й попросила дати їй добродушні й привабливі риси обличчя.

— А як поживає твій батько? — запитала Фея.

— Добре поживає,— коротко відповіла Злючка.

— А Марта і її донька Арлет?

— А вони ще краще, — відповіла Злючка. — Веліли вам кланятися.

Фея Маргарита повірила Злючці й сказала:

— Гаразд, дорогенька, ти матимеш добрі риси, але знай, що довго вони не зможуть залишатися на твоєму злому обличчі. Як тільки проб'є дванадцята година, обличчя стане таким, як і було.

На цьому й попрощалися…

А ввечері того ж дня, Злюка, давши хворому батькові отрути, подалася на бал веселитися. Фея Маргарита слова додержала: обличчя Злючки зробилося добрим і вродливим. Тож і не дивно, що принц одразу вирізнив Злючку серед тьми-тьмущої святково прибраних дівчат. Він так і упадав біля неї, запрошуючи на всі танці підряд.

Король, завваживши, що його спадкоємець знайшов собі суджену, поспішив до них.

— Як тебе звати, мила незнайомко? — запитав він у Злючки.

— Попелюшка, — скриводушила Злючка, навіть оком не змигнувши.

— Ой, яке ж чудове ім'я! — вигукнув король.

— Ой, я, здається, закохався! — вигукнув принц.

Бем-бем-бом-бом-бум-бум! — затвердив лічбу годинник на вежі. Настала опівнічна пора.

Злючка чимдуж чкурнула з палацу.

— Куди ж ви, Попелюшко? — розгублено запитав принц. — Я тільки-но мав запропонувати вам руку й серце.

А Попелюшка вже мчала парком, відчуваючи, як з кожним ударом годинника обличчя її набуває все зліших і непривабливіших рис.

Але хитра Злючка ще ось що придумала. Вона дістала з сумочки маленького кришталевого башмачка й підкинула його на доріжку парку. «Принц, звичайно ж, подасться мене шукати, — міркувала Злючка, — і знайде цей черевичок…»