Синi етюди (збірка) [Микола Хвильовий] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (171) »
Микола Григорович Хвильовий
Синi етюди
ВСТУПНА НОВЕЛА
Вчора в "Седi" безумствувала Ужвiй, i "Березiль" давав iлюзiю екзотичної зливи. А сьогоднi над Харковом зупинились табуни пiвденних хмар i йде справжнiй тропiчний дощ - густий, запашний i надзвичайно теплий. Горожани зовсiм збожеволiли з такої несподiванки й висипали на вулицi. Про тропiк Козерога вони знали тiльки з географiї, а тут трапилось чудо - i тропiк Козерога завiтав на Лопань. Натовпи суєтяться, ловлять язиками солодкi краплi тихої тропiчної зливи й нiяк не думають ховатись пiд навiсами домикiв. - Чудесно,- говорю я й булькаю в теплi калюжi. Юлiян Шпол, автор комедiї "Катiна любов або будiвельна пропаганда", мовчки за мною: я завжди забiгаю вперед. Весь вiн як мокре курча, i - дивно! - з його капелюшка тече чомусь синя вода. Я повертаюсь до нього й говорю: - Сьогоднi моє любиме число - 13. Отже, сьогоднiшнiй день мусить принести нам якусь приємну несподiванку. Як ти гадаєш, що це має бути? - Очевидно, зустрiнемо професора Канашкiна,- серйозно вiдповiдає мiй приятель. I дiйсно: в кав'ярнi Пока до нас пiдходить названий професор, i пiдходить з такою, знаєте, усмiшкою, нiби вiн допiру наївся карамелi. Вiн нас вiтає, робить нам кнiксен та кiлька комплiментiв, розповiдає щось про критичну оглоблю й тут же читає нам свiй науковий труд пiд такою назвою: "Що таке липа, як так трапляється, що професорська кафедра раптом стає липова, що таке, нарештi, липовий професор, його роль в марксистському суспiльствi, а також про соцiальне корiння богемських ухилiв серед наших iспанських письменникiв". - Чудесно! - говорю я, похлопавши Канашкiна по плечу й узявшись двома пальцями за його пiджачну петельку.- Чудесно! Ти подаєш великi надiї, i я певний, що суспiльство на слiдуючий рiк обере тебе членом свого парламенту. - Ну що ви! - червонiє мiй професор.- Я зовсiм не припускаю, щоб моя робота мала такi несподiванi наслiдки. Але ми - я й Юлiя Шпол - стоїмо на свойому: мовляв, без бляхи тут не обiйдеться, мовляв, на слiдуючий рiк ми вже саме Канашкiна будемо обирати, мовляв, вiн же знає, що в цьому роцi ми таки зумiли провести кiлькох своїх кандидатiв. - Дякую, дуже дякую! - говорить професор, i ми виходимо з ним на вулицю. Нас зустрiчає та сама тропiчна злива. Я запевняю, що "Три мушкетери" написав несамовитий Ринальдо Ринальдiнi, а професор Канашкiн запевняє, що цей твiр не належить перу "письменника Ринальдо Ринальдiнi, а належить перу французького письменника Гофмана-молодшого, що писав пiд псевдонiмом Дюма (батько)". Тодi до нас пiдходить Олесь Досвiтнiй (переступає через калюжу) i каже: - Драстуйте, товаришi! Драстуйте й ви, професоре Канашкiн! - Драстуй! - говоримо ми й ловимо язиками краплi теплої тропiчної зливи. Олесь Досвiтнiй iнформує, що вiн допiру скiнчив свiй новий твiр пiд такою назвою: "Собор Паризької Богоматерi". Вищеназваний професор виймає олiвець i записує: "Олесь Слiсаренко написав удосвiта новий твiр "Собор Паризької Богоматерi". Потiм до нас пiдходить вiдомий панфутурист Семенко й одразу ж починає ображати мене дотепами й лаяти за французькi фрази, що я їх вживав у своїх памфлетах: мовляв, це ж французьке парикмахерство. Я з ним погоджуюсь, i таким чином виявляється, що я творив свiдоме французьке парикмахерство. Тодi беру "Зустрiч трьох" i питаю: - А що значить NР, що стоїть над кожним твоїм вiршем у цьому збiрнику? - Як що? - каже Семенко.- Це значить - кiнська сила! - Боже мiй! - скрикнув я.- Таж кiнська сила має зовсiм iнше позначення. Панфутурист нiчого не вiдповiв, i таким чином виявилось, що вiн творив несвiдоме латинське парикмахерство. Юлiян Шпол зареготав. Семенко зблiд i пiшов до Красної гостиницi. Ми його не затримували, як i професора Канашкiна. Нарештi пiдiйшли до Держвидаву. Там ми обтрусились вiд дощу й зустрiли ще кiлькох творцiв читанок ("папа рєжєт, мама клєiт"). До Держвидаву мусив зайти сьогоднi якийсь начальник, i тому в однiй кiмнатi пахло репейним маслом - саме тим, що не з agrimonia eupatorium, а з lарра. В кiмнатi Аркадiя Любченка, автора "Буремної путi", кiлькох талановитих оповiдань i не закiнченого ще роману, до нас пiдiйшов Пилипенко, автор "Байкiвницi" й закiнченого роману "Малоросiя", i каже до мене: - А в цьому роцi вашого прiзвища в держвидавiвському календарi не буде. - Пiд рубрикою "iсторичнi подiї"? - питаю я. - I пiд рубрикою, i без рубрики! Нiяк не буде! - Та невже? - кажу я й сiдаю до столу, щоб трохи поплакати. I я плачу гiркими слiзьми. Тодi Пилипенко, Юлiян Шпол i Олесь Досвiтнiй (як i Аркадiй Любченко) починають утiшати мене. Але як утiшити? Я говорю крiзь сльози: - За що? За що? - I, вийнявши з кишенi жменю пiдсмаженого насiння, вибираю гарбузовi кабачки й з смаком лузаю гарбузовi кабачки (мовляв, "за що? за що?"). Нарештi, поговоривши про садизм, пролетарських письмоводителiв i рябу шкапу, ми йдемо до нашого мецената - Раїси Азарх. Вона зустрiчає нас милою усмiшкою. - А…- говорить Раїса Азарх.- Дуже рада вас бачити! А тебе, Nicolas, особливо! Вона менi пропонує перевидати мої твори пiд назвою "Твори". Я, звичайно, вiдмовляюсь. Словом, я проти. Вона -
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (171) »
Последние комментарии
5 часов 46 минут назад
14 часов 38 минут назад
14 часов 41 минут назад
2 дней 21 часов назад
3 дней 1 час назад
3 дней 3 часов назад