КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 712070 томов
Объем библиотеки - 1398 Гб.
Всего авторов - 274353
Пользователей - 125035

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

DXBCKT про Дамиров: Курсант: Назад в СССР (Детективная фантастика)

Месяца 3-4 назад прочел (а вернее прослушал в аудиоверсии) данную книгу - а руки (прокомментировать ее) все никак не доходили)) Ну а вот на выходных, появилось время - за сим, я наконец-таки сподобился это сделать))

С одной стороны - казалось бы вполне «знакомая и местами изьезженная» тема (чуть не сказал - пластинка)) С другой же, именно нюансы порой позволяют отличить очередной «шаблон», от действительно интересной вещи...

В начале

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Стариков: Геополитика: Как это делается (Политика и дипломатия)

Вообще-то если честно, то я даже не собирался брать эту книгу... Однако - отсутствие иного выбора и низкая цена (после 3 или 4-го захода в книжный) все таки "сделали свое черное дело" и книга была куплена))

Не собирался же ее брать изначально поскольку (давным давно до этого) после прочтения одной "явно неудавшейся" книги автора, навсегда зарекся это делать... Но потом до меня все-таки дошло что (это все же) не "очередная злободневная" (читай

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Москаленко: Малой. Книга 3 (Боевая фантастика)

Третья часть делает еще более явный уклон в экзотерику и несмотря на все стсндартные шаблоны Eve-вселенной (базы знаний, нейросети и прочие девайсы) все сводится к очередной "ступени самосознания" и общения "в Астралях")) А уж почти каждодневные "глюки-подключения-беседы" с "проснувшейся планетой" (в виде галлюцинации - в образе симпатичной девчонки) так и вообще...))

В общем герою (лишь формально вникающему в разные железки и нейросети)

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Черепанов: Собиратель 4 (Боевая фантастика)

В принципе хорошая РПГ. Читается хорошо.Есть много нелогичности в механике условий, заданных самим же автором. Ну например: Зачем наделять мечи с поглощением душ и забыть об этом. Как у игрока вообще можно отнять душу, если после перерождении он снова с душой в своём теле игрока. Я так и не понял как ГГ не набирал опыта занимаясь ремеслом, особенно когда служба якобы только за репутацию закончилась и групповое перераспределение опыта

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Зайцев: Стратегия одиночки. Книга шестая (Героическое фэнтези)

Добавлены две новые главы

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Музей покинутих секретів [Оксана Забужко] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Оксана Забужко Музей покинутих секретів

Objekte, die außerhalb ihrer ursprünglich Funktion eine Zeit lang im Erdboden oder in Gewässern lagern, werden zu archäologischen Kulturgut. Sobald sie ausgegraben werden, beginnt ihre «moderne» Historie.

Bei den Bodenlagerung treten <…> häufig unterschiedliche Schäden an der verschiedenen organischen und unorganischen Materialen auf. <…> Die Präventive Konservierung sorgt dafür, dass die unterschiedlichen Materialen die optimalen Lagernungsbedingungen erhalten, damit die Schädigung nicht weiter fortschreitet.

Aus der Ausstellung «KulturGUTerhalten. Restaurierung archäologischer Schätze an den staatlichen Museen zu Berlin». Berlin, Altes Museum, 27.03 — 1.06.2009[1]
Хоч знати, що з нами? Чекай на нас.

Напис 1952 р. На стіні камери у Львівській в'язниці КҐБ (з 2009 р. — музейний комплекс «Тюрма на Лонцького»)

ЗАЛ I. «ОЦЕ!!!»

Потім настає черга на фотографії. Чорно-білі, вицвілі до кольору сепії, карамельно-коричневі, декотрі на цупкому, тисненому, як вафлі, фотопапері з біленькими зубчиками по краях, схожими на мережку при комірці шкільної форми, — докодаківська доба, доба холодної війни й вітчизняних фотоматеріалів, як і взагалі всього вітчизняного, проте жінки на знімках приоздоблені такими самими висотними пиріжками шиньйонів, цих дурацьких підкладок з мертвого (а не раз, либонь, і чужого, фе, яка гидота!) волосся, і вбрані в такі самі нефоремно-прямокутні, луб'яні на вигляд суконки, як і дами в фільмах Енді Ворхола або, скажімо, Анук Еме у «81/2» (принаймні цю вони могли бачити, бодай теоретично, — могли вистояти п'ятигодинну чергу в фестивальній тисняві й прорватись-таки до зали, мокрі й щасливі, з позбиваними набакир шиньйонами й різнобарвно-темними підковами підпахов на білих нейлонових блузках, під які вдягалося кольорову білизну, — вітчизняну, авжеж, яку хто найліпшу мав: голубу, рожеву, бузкову, але білизни не видно на фото, і тих вогких підків, ані запаху тих черг, — іще не знайомих з дезодорантами, зате душно напудрених розсипчастою біллю й ружем, напахчених яким-небудь «Індійським сандалом» ф-ки «Красная Москва» чи, в кращому разі, польським, так само млосно-солодким «Byc moze…» на різностайно-хоровому тлі розпареного жіночого поту, вже ніхто не відреставрує, - а на знімках, вичепурені й свіжопричесані, вони цілком уходять за сучасниць Анук Еме, жодної залізної завіси звідси, з відстані сорока років, уже не видно…). Знаєш, що я оце собі подумала? Що жінки взагалі менш піддатні на забурення політичного клімату — вони влізають у капронові панчохи, а згодом і в дефіцитні колготки, і зосереджено розгладжують їх на нозі, геть невважаючи ні на вбивство Кеннеді, ні на танки в Празі, і тому насправді обличчя країни визначають чоловіки — принаймні тієї, що була. Пам'ятаєш, які вони носили шапки? Такі однакові, як уніформа, хутряні куби-вушанки? «Пижикові», еге ж, ось як це звалось, — по-армійському вишикувані лави мовчазно чорніючих «пижиків» на трибуні Мавзолею 7-го листопада, чомусь цього дня завжди ліпив дощ, ще й зі снігом, ніби сама природа впадала в жалобу, а перед урядовою трибуною — горлали на демонстрантів, мов капо на в'язнів, знервовані розпорядники обіч колони — належалося йти без парасольок, просто попід снігом, щоб не псувати картинку в телевізорі, — кольорових телевізорів теж-бо ще не було, не похопилася ще аж настільки наздогнати Захід вітчизняна промисловість, — ба ні, були, заперечуєш ти, вже в сімдесяті то не була дивовижа, тільки дефіцит, та й дорогущі ж були як холера… Гаразд, давай далі — ось цей суворий карапуз у пінетках із помпонами, це що, також ти?.. А на колінах тебе держить хто — бабця Ліна?.. (Химерний знімок, якийсь учепистий, не відірвешся — може, тим, що жінка на ньому, якраз як фотограф клацнув об'єктивом, спустила очі на малюка, з тим заклопотаним і заразом проясненим виразом, з яким усі жінки світу беруть на руки немовлят, байдуже, своїх чи чужих, — і ми, по цей бік об'єктива, залишилися чекати, аж доки вона знов підведе на нас погляд: ефект, якщо вдивлятися довше, доволі неприємний, надто коли знаєш, що тієї жінки вже кільканадцять років нема на світі, і якими б очима вона глянула, якби стрепенула була в ту мить повіками, того нам ніколи вже не дізнатися…)

…Так, ніби мені не досить власних привидів — власних невибляклих, усе ще по-карамельному яскраво-коричневих облич, поцяткованих регулярною віспою того «вафельного» растру, з яким сьогодні не впоратися до пуття жодному фотошопу, — при комп'ютерному скануванні ці знімки видихаються, наче вірші при перекладі з мови на мову, і на екрані мають дивно жалюгідний вигляд — наче їх щойно вийнято з води й почеплено сушитися на невидимій шворці. Так би мовити, піднято з дна часу, підсвідомий стереотип сприйняття: десь вони там під мулом літ собі лежали, а ми їх узяли та й видобули на світ — ощасливили б то, чи як?.. От цікаво, ну звідки, спитати б, у нас оця невитравна зверхність у стосунку до минулого, оце невідволодно-тупе, не переломиш, переконання, буцімто ми, сьогоднішні, рішуче й категорично