Одиниця з обманом [Всеволод Зіновійович Нестайко] (fb2) читать постранично

Всеволод Нестайко
Одиниця з обманом

Всеволод Нестайко

Одиниця з обманом.

Повість в оповіданнях про IV-«Б» клас.

Для молодшого шкільного віку.

У2 Н56

Розкривайте двері і заходьте — перед вами четвертий «Б» клас: чотирнадцять хлопчиків і десять дівчаток. Знайомтеся з ними, з їхнім життям, їхніми пригодами, часом веселими, смішними, а часом і прикрими. Коли дочитаєте про них до кінця, напишіть нам, чи сподобалася вам книжка, чи сподобалися малюнки. Будемо вдячні вам за це. Не забудьте, що наша адреса: м. Київ, вул. Басейна, 1/2, видавництво «Веселка». Художнє оформлення Вадима Ігнатова

70802—136

М20б(04)—76 © Видавництво «Веселка», 1976 р.

Давайте знайомитися

Ранок.

П'ять хвилин тому почався урок.

У коридорах порожньо й тихо.

Та ось хряскають вхідні двері. Спершу лунко — у вестибюлі,— потім глухіше — по коридору — дріботять швидкі кроки: якийсь неборака запізнився.

Прочинились у кінці коридора двері якогось класу, і тоненький винуватий голосок жалібно писнув: «Можна?»

Щось докірливо каже з класу вчителька.

Двері зачиняються.

І знову нікого.

День почався.

Порожньо й тихо в коридорах.

Тільки шкільний кіт Сократ, весь у крейді й чорнильних плямах, виходить з-за рогу й поважно йде самісінькою серединою коридора. Він користується нагодою. Він добре знає, що, коли продзвонять на перерву, доведеться йому, задерши хвоста, чимдуж чкур-ляти звідси й "потім усю перерву гасати по школі, у уникаючи палких проявів дружби любителів природи. 4 Сократ іде й меланхолійно позирає на двері класів.

Усі двері однаковісінькі, лише на одних табличка з написом «І клас», на інших — «X клас». І за одними дверима клаповухі першокласники, від старанності висолопивши язики, глибокодумно виводять у зошитах кружечки й палички. А за іншими — вусаті десятикласники грають у «морський бій» з підмальованими десятикласницями (поки хлоп'якуватий практикант-учитель з наївними очима списує всю дошку хитромудрими формулами).

Але нас з вами не цікавлять ні ті, ні інші.

Обережненько, навшпиньочках ходімте за котом Сократом до дверей, на яких висить табличка з написом «ІV-Б клас». Табличка перекособочена, з відбитим ріжком, але напис видно добре.

Підійшли. Прислухалися.

За дверима тихо.

Жодного звуку.

Як то кажуть,— анічичирк!..

Може, там нікого нема?

Може, клас порожній?

Прочиняємо нищечком двері.

Зазираємо одним оком...

Є!.. Всі на місці!

Сидять гарненько. Обличчя зосереджені, серйозні. Ні тобі усмішки, ні тобі витівки якоїсь. Не діти, а янголи.

Що таке?.. Може, ми не туди потрапили?.. Хіба про таких напишеш повість? Може, ходімте до іншого класу?.. Пошукаємо справжніх живих учнів?..

Та ні, стривайте!.. ·

От учителька Ліна Митрофанівна, що статечно походжає по класу, раптом подає голос:

– Спасокукоцький! Ану не зазирай до Трав'янко!

«Ага! — догадуємося ми.— Контрольна!»

Тепер ясно, чому такий порядок.

Ліна Митрофанівна суворо супить брови і орлиним поглядом роззирається навкруги — пильно стежить, щоб ніхто ні в кого не списував.

Але де це бачено в світі, щоб на контрольній ніхто ні в кого не списав?..

От із третьої партії на підлогу падає промокашка. Але з третьої парти ніхто за нею не нахиляється. За нею нахиляються з четвертої парти.

Ліна Митрофанівна робить рвучкий рух:

– Га? Що таке?!.

– У мене промокашка впала,— невинно кліпають очима з четвертої парти.

Ліна Митрофанівна не бачила, з якої партії впала промокашка,— і все в порядку!..

– Мій четвертий «Б» — неможливий! — часто каже Ліна Митрофанівна.

– Мій четвертий «Б» — найкращий! — так само часто каже Ліна Митрофанівна.

– Мій четвертий «Б» доведе мене до інфаркту! — каже Ліна Митрофанівна.

– Мій четвертий «Б» тільки й тримає мене на світі! — каже та ж сама Ліна Митрофанівна.

То коли ж вона каже правду?

Хто ж вони такі — оті чотирнадцять хлопчиків і десять дівчаток, що мовчки схилилися зараз над зошитами?

Гарні вони чи погані?

Давайте-но ближче познайомимося з ними!

З кого почнемо?

Ну, хоча б з отих двох, що сидять за першою партою в середньому ряду перед самісіньким столом Ліни Митрофанівни...

Спасокукоцький і Кукуєвицький

Обидва вони маленькі, кругловиді, клаповухі і кирпаті.

Тільки той, що в нього на носі руденька блямбочка,— то Спасокукоцький.

А той, що в нього щербатий зуб,— то Кукуєвицький.

Спасокукоцького звати Лесик.

Кукуєвицького звати Стасик.

Понад усе на світі Спасокукоцький любить цукерки «Тузик».

Кукуєвицький понад усе на світі любить цукерки «Білочка».

Але, якщо нема «Тузика» й нема «Білочки», вони гризуть усе, що є: «Золотий ключик», «Еру»,«Киць-киць», «Морські камінці»,