КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 706129 томов
Объем библиотеки - 1347 Гб.
Всего авторов - 272720
Пользователей - 124656

Последние комментарии

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

a3flex про Невзоров: Искусство оскорблять (Публицистика)

Да, тварь редкостная.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
DXBCKT про Гончарова: Крылья Руси (Героическая фантастика)

Обычно я стараюсь никогда не «копировать» одних впечатлений сразу о нескольких томах, однако в отношении части четвертой (и пятой) это похоже единственно правильное решение))

По сути — что четвертая, что пятая часть, это некий «финал пьесы», в котором слелись как многочисленные дворцовые интриги (тайны, заговоры, перевороты и пр), так и вся «геополитика» в целом...

В остальном же — единственная возможная претензия (субъективная

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
medicus про Федотов: Ну, привет, медведь! (Попаданцы)

По аннотации сложилось впечатление, что это очередная писанина про аристократа, написанная рукой дегенерата.

cit anno: "...офигевшая в край родня [...] не будь я барон Буровин!".

Барон. "Офигевшая" родня. Не охамевшая, не обнаглевшая, не осмелевшая, не распустившаяся... Они же там, поди, имения, фабрики и миллионы делят, а не полторашку "Жигулёвского" на кухне "хрущёвки". Но хочется, хочется глянуть внутрь, вдруг всё не так плохо.

Итак: главный

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Dima1988 про Турчинов: Казка про Добромола (Юмористическая проза)

А продовження буде ?

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
Colourban про Невзоров: Искусство оскорблять (Публицистика)

Автор просто восхитительная гнида. Даже слушая перлы Валерии Ильиничны Новодворской я такой мерзости и представить не мог. И дело, естественно, не в том, как автор определяет Путина, это личное мнение автора, на которое он, безусловно, имеет право. Дело в том, какие миазмы автор выдаёт о своей родине, то есть стране, где он родился, вырос, получил образование и благополучно прожил всё своё сытое, но, как вдруг выясняется, абсолютно

  подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 3 за, 1 против).

"Володар Всесвіту" [Микола Олександрович Дашкієв] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Микола Дашкієв "ВОЛОДАР ВСЕСВІТУ"




Науково-фантастична повість










Розділ І «У ЧОМУ Ж СПРАВА?»


— Я більше не можу, Джек! Ти чуєш: не можу! Висока худа людина з запалими збудженими очима схопилась з місця і забігала по кімнаті. Краплини поту стікали по її зморшкуватому обличчю; вона дихала хрипко й уривчасто.

— Джек, ще кілька днів такої роботи, і я збожеволію!.. Я вже не володію собою… Як мені хочеться розтрощити оцей клятий інтегратор!.. О-о-о!.. — людина простогнала, стиснула руками скроні і схилилася на підвіконня.

За вікном пливла густа, волога, тропічна ніч. Ні звуку, ні вогника у м'якому податливому хаосі. Лише з вікна каламутним потоком лилося жовте світло і, не досягаючи землі, захлиналося в тумані.

— Джек, ну чому ти такий жорстокий?! — голос людини болісно здригнувся. — Ми знаємо один одного чверть віку… Ти ніколи не був таким…

Присадкуватий мужчина з хворобливим одутлим обличчям, сидячи біля стола, захаращеного складною апаратурою, як і раніше, мовчав, байдуже смокчучи сигару. Нарешті, підвів голову і сказав сухо, навіть злісно:

— Ти теж ніколи не був психопатом, Гаррі! Сідай-но краще на місце та заряди нову касету. Чув, — бос повернувся?

Гаррі зітхнув і поплентався в протилежний куток лабораторії. Джек попередив його вчасно: контрольна лампа інтегратора показувала, що начальник вимагає нову касету.

Гаррі швидко замінив касету і сів до пульта керування: як завжди, після перезарядки треба настроїти прилад.

— Джек, дай контрольний сигнал! — Гаррі вимовив ці слова вже звичайним діловим тоном.

Джек клацнув вимикачем:

— Готово!

— Зменшуй… поступово… Ще… ще… — Гаррі пильно стежив за приладом. На молочнобілому екрані танцювали й вихилялися дві яскравозелені лінії: вони перестрибували одна через одну, скручувалися в пасмо, нарешті злилися в одну — тонку й рухливу. Лише вгорі лінія ще ділилася на дві.

Гаррі ледь-ледь пересунув важельок настройки і в ту ж мить дико зойкнув, повалившись на спинку крісла. Він відчув, як йому в очі вдарило світло надзвичайної сили. Фіолетове проміння вкручувалося в зіниці, розтинаючи їх незліченними тонісінькими лезами, вливалося в мозок цівками розплавленого металу.

— Джек… — затуливши обличчя долонями, Гаррі вже не кричав, а ледве чутно стогнав. — Звідки це світло?.. Вимкни світло… Вимкни…

Цього разу Джек не витримав:

— Що ти верзеш, Гаррі?! — вигукнув він грубо, але водночас і злякано. — Яке світло? Ти ж не сова, щоб боятися стоватної лампи?!

Гаррі не відповідав. Він лежав, відкинувши назад голову, — смертельно блідий, нерухомий. Джек підбіг до нього, трусонув за плечі, переніс на диван, побризкав водою. Гаррі розплющив очі й застогнав:

— Спасибі, Джек. Ти — справжній друг… Скажи, що це було? Блискавка?.. Ну, ввімкни ж світло, — я нічого не бачу!

Джек відсахнувся: під стелею, як і до того, горіла яскрава лампа.

— Зараз, зараз, Гаррі… Горішнє світло погасло, я спробую засвітити настільну… — Джек навмисне клацнув вимикачем і повернувся до друга. Той кліпав повіками і квапив:

— Ну, швидше ж… Дуже темно, а я повинен перевірити прилад.

— Не хвилюйся, Гаррі. Певно, аварія на станції… — Джек швидким рухом ткнув пальцем мало не в око друга. Гаррі навіть не моргнув. По спині у Джека побігли мурашки: перед ним сидів або сліпий, або ж божевільний.

— Гаррі, ти відпочинь, я почергую за тебе. — Тремтячою рукою Джек налив у склянку трохи спирту. — На ось, випий, а я піду до монтера.

Гаррі випив, скривився і одразу ж заснув. Джек умостився поруч нього на дивані, обмірковуючи пригоду. Він не знав, що робити. Повідомити боса?.. Але містер Харвуд раз і назавжди заборонив турбувати його в лабораторії, хай там що. Сказати лікареві? Але той бовдур відразу ж запроторить Гаррі до божевільні…

З щирим жалем дивився Джек на свого друга. Той спав дуже тривожно — важко дихав, іноді скрикував, стогнав. Так, Гаррі, безумовно, тяжко хворий. Ну, то хай спочине.

Власне, Джек Петерсон не був черствим і дуже любив Гаррі Блеквела. Вони познайомились ще в коледжі Вінстона понад двадцять років тому і відтоді пліч-о-пліч ішли безрадісною стежкою обдарованих інженерів, які не вміють робити бізнес. У них інколи траплялися щасливі дні, але здебільшого вони бідували, одчайдушно борючись за існування. Тільки справжня дружба до часу допомагала їм більш-менш спокійно зносити злигодні й невдачі. Грубуватий жарт чи навіть мовчазний потиск руки могли розвіяти поганий настрій, повернути до того стану сумнівного оптимізму, який підтримує «середніх американців» примарою щасливого випадку.

Тепер відбувалося щось незрозуміле. Можливо, у всьому винна нестерпна тропічна