Фах [Айзек Азімов] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (24) »
Айзек Азімов Фах
Джордж Плейтен не міг приховати суму в голосі: — Завтра перше травня. Олімпіада! Джордж перевернувся на живіт і через спинку ліжка пильно глянув на товариша по кімнаті. Невже він не відчуває те саме? Невже думка про Олімпіаду не викликає у нього ніяких емоцій? Джордж мав худорляве обличчя, його риси ще більше загострилися майже за півтора року, проведених у Інтернаті. І сам він був худорлявий, та в його синіх очах горів колишній невгамовний вогонь, а розпачливістю, з якою він уп’явся в ковдру, Джордж нагадував зацькованого звіра. Товариш по кімнаті на мить залишив книгу і відрегулював яскравість світної стіни. Його звали Хейлі Омейні, він був нігерієць. Здавалося, його темно-брунатна шкіра й масивні риси обличчя створені для того, щоб виражати тільки спокій; згадка про Олімпіаду його не схвилювала. — Я знаю, Джордже, — озвався він. Джордж багато чим був зобов’язаний терпінню й доброті Хейлі, деколи він потребував їх, та навіть доброта й терпіння можуть стати кісткою в горлі. Хіба можна зараз сидіти, наче той ідол, вирізьблений з якогось темного дерева? Джордж подумав, чи не стане він сам таким через десять років життя отут, і з обуренням відкинув цю думку. — Здається, ти забув, що означає травень! — Я добре пам’ятаю, що означає цей місяць, — відповів Хейлі. — Нічого не означає! То ти забув, а не я. Травень нічого не означає для тебе, Джорджа Плейтена… І для мене, Хейлі Омейні, — неголосно додав він. — Тепер на Землю по нових спеціалістів злітаються космічні кораблі. До червня тисячі й тисячі їх із мільйонами чоловіків та жінок відлетять до інших світів — і все це нічого не важить? — запитав Джордж. — Нічогісінько. Що ти від мене хочеш? Беззвучно ворушачи губами, Омейні почав водити пальцем по рядках книжки: певно, йому трапилося важке місце. Джордж мовчки стежив за ним. «До біса! — подумав він. — Закричи, заверещи! Хоча б на це ти здатний? Вдар мене, ну зроби що-небудь!» Тільки б не лишатися на самоті зі своїм гнівом! Тільки б із кимось поділитися обуренням, вихлюпнути його, не відчувати самотності цього вмирання повільною смертю! У ті перші тижні, коли навколишнє вбачалося йому тісною оболонкою, зітканою з якогось тьмяного світла та невиразних звуків, — тоді було краще. А потім з’явився Омейні, і товариство нігерійця повернуло його до життя, яке не варте було того. Омейні! Він старий! Йому вже не менш як тридцять. «Невже я буду таким у тридцять? — подумав Джордж. — Невже стану таким через якихось дванадцять років?» І від того що злякався неминучості, він закричав на Омейні: — Кинь читати оту ідіотську книжку! Омейні перегорнув сторінку, прочитав ще кілька слів і підвів голову з шапкою жорсткого волосся. — Що? — Яка користь від того читання? Джордж рішуче наблизився до Омейні, презирливо хмикнув і зі словами «знову електроніка» вибив книжку з рук нігерійця. Омейні неквапливо підвівся і підняв книгу. Без будь-якого роздратування він розгладив сторінку. — Вважай, що я задовольняю свою цікавість, — сказав Хейлі. — Щось зрозумію сьогодні, а завтра, може, зрозумію трохи більше. Неабияка, та перемога. — Перемога. Яка там перемога? Невже це все, що тобі потрібно від життя? До шістдесяти п’яти років набути чверть тих знань, що має дипломований інженер-електронник. — А може, й до тридцяти п’яти. — І кому ж ти будеш потрібен? Хто тебе візьме? Куди ти підеш? — Нікому. Ніхто. Нікуди. Я залишуся тут і читатиму інші книжки. — І цього тобі досить? Говори! Ти затяг мене на заняття. Ти примусив мене читати і заучувати. Навіщо? Це мене аж ніяк не влаштовує. — А що гарного у тому, що ти відмовляєшся від задоволення? — Я вирішив покінчити з цим фарсом. Я зроблю те, що збирався зробити з самого початку, ще до того, як ти приспав мене. Я примушу їх… примушу… Омейні відклав книжку, а коли Джордж на півслові замовк, запитав: — Примусиш? — Примушу виправити несправедливість. Тут змова. Я доберуся до того Антонеллі й змушу його зізнатися, що він… він… Омейні похитав головою. — Кожний, хто потрапляє сюди, твердить, що сталася помилка. Я думав — той період у тебе минув. — Не називай це періодом, — розлютився Джордж, — у моєму випадку справді припустилися помилки. Я ж казав тобі… — Згоден, казав, але в глибині душі ти чудово розумієш, що ніякої помилки не сталося. — Чи не тому таке коїться, що ніхто ніколи не признається? Невже ти гадаєш, що хтось з них добровільно визнає скою помилку?… Однак я змушу їх визнати. У тому, що коїлося з Джорджем, був винен травень, місяць Олімпіади. Це він роз’ятрив колишню лють, і Джордж нічого не міг з собою вдіяти. Та й не хотів — адже йому загрожувала небезпека все забути. — Я збирався стати програмістом обчислювальних машин, і я справді можу ним бути, хоч би що вони там казали, посилаючись на дослідження. — Джордж ударив кулаком по матрацу. — Вони не- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (24) »
Последние комментарии
2 минут 56 секунд назад
8 часов 54 минут назад
8 часов 57 минут назад
2 дней 15 часов назад
2 дней 19 часов назад
2 дней 21 часов назад