«Чорна зоря» [Еміл Вахек] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (78) »
Еміл Вахек «ЧОРНА ЗОРЯ»
Перекладено за виданням: Emil Vachek “Černá hvězda” Mladá fronta Praha 1959
1
— Власне, все почалося з отруєння нашого песика, — мовила економка папі Трекова. — Ми його звали Чадуник. Детектив Кост знуджено занотував у своєму записникові: «Отруєно собаку» — і без особливої цікавості слухав далі. — Але зважте, пане, його, власне, звали не Чадуник, це ми тільки так кликали песика по-домашньому. Справжнє його ім'я за родоводом — Сір оф Рівер, а його батьків звали Дракон та Бетті. — Облиште про це! — А його прапредка, дворазового чемпіона Голландії, звали Мідуел Маккей. — Маккей? — Ви його знали? Кост похитав головою. Так звали одного німецького письменника, що жив у Англії. Ало той був Джон, а не Мідуел. Кост не вельми цікавився літературою, проте колись, давненько, йому доручили справу банди злочинців, що називали себе анархістами. Тоді Кост сумлінно перечитав усе, що було видано чеською мовою про анархістів, і натрапив на книжку отого Джона Маккея «Анархісти». — Цей ваш Чадуник був бульдог? — Де там бульдог — шотландський тер'єр. У народі їх ще звуть швабрами, та ви, певне, це знаєте. Такий собі гарнюсінький, милий песик, — майже закохано упевнила детектива бездітна, велично огрядна пані Трекова. — Скільки живу, поряднішого песеняти не бачила, його любили всі. Кост теж любив собак, але було вже по дев'ятій, а він мав ще оббігти мешканців аж трьох квартир. Сумно дивився, як на покинутому шезлонгу малесенький павучок фанатично снував своє мереживо, дарма що був уже кінець вересня, — Отже, вашого собаку отруєно? Маєте на когось підозру? Трекова багатозначно помовчала, а тоді проказала: — Його, власне, не отруєно на смерть. Тепер він, бідолашний, лежить у лікарні. І я сподіваюся, що очуняє, хоч має заслабке серце, — Я також сподіваюся, — сухо мовив Кост. — Ви вже повідомили кого слід? Трекова похитала головою: — Боронь боже, пані не дозволила! Вона не любить, коли до нас ходять офіційні особи. Та й, мовляв, яка з того нам користь. Сердешному Чадуникові однаково від того не полегшає… А втім, — дещо драматично додала пані Трекова, — якщо хочете знати мою думку, то справжня причина, мабуть, в консервах, — Коли ж Кост, нічого не розуміючи, вирячив на неї очі, докинула: — Щиро кажучи, я не думаю, щоб хтось намагався отруїти песеня, бо це вчинила сама мадам. — Зупинивши помахом руки детектива, Трекова вела далі: — Звісно, вона отруїла його несвідомо, просто їй шкода було консервів з яловичини, що лежали в нас іще з тридцять восьмого року. Коли я знайшла в коморі бляшанку й сказала, що її треба викинути, у мадам, на жаль, саме був черговий напад скупощів, і вона заперечила: ні, мовляв, консерви ще цілком добрі, приготуйте з них Чадуникові обід. Я послухалась, а за годину по тому Чадуник почав скавучати. Аби ви тільки чули, як цей бідолаха вміє скиглити! — Але ж якщо ваше песеня отруїлося консервованим м'ясом, — сердито мовив Кост, — то це не має нічого спільного з грабунком. І взагалі найкраще, певне, буде, якщо ви познайомите мене з пані Салачовою. — На жаль, цього я не можу зробити. У мадам репетиція нової вистави, і вона в театрі. — Але ж, людоньки, що ви собі думаєте! До вашого помешкання вдерлися злодії, як ви самі свідчите, десь між першою і другою годиною ночі. А нас ви кличете аж о дев'ятій. Та ще й тоді, коли головного свідка немає вдома. То принаймні покажіть мені кімнату, де це сталося. — Це також неможливо, — відповіла Трекова. — Пані той покій замкнула. Кост вибухнув: — Знаєте, що я вам повім: розслідуйте усе самі, А як схопите грабіжника, зателефонуйте нам. Це ж просто злочин — морочити людей, які й без вас мають клопоту по саму зав'язку. Ваша пані викликає мене, а сама замикає кімнату і йде собі на репетицію. Може, вона боїться, що я її пограбую? Отже, перекажіть їй усе й бувайте здорові. — Я б вам не радила кокошитися від самого ранку. По-перше, мадам вас взагалі не викликала, а зробила це я. По-друге, коли я сказала, що так цього не полишу й зателефоную до КНБ, вона одразу кудись повіялась. А як вона вмовляла мене, щоб я вам не дзвонила! — Я нічого не розумію. — Тоді я розкажу вам усе докладно. Спершу трапилася ота притичина з бідолашним Чадуником, мадам це дуже вразило. Тільки-но почула песикове скавучання, схопилася за голову й почала репетувати, ніби хтось отруїв собаку навмисне, аби вдертися до нашого помешкання. Я почала втішати мадам, дала їй понюхати рештки консервів. Після цього вона переконалася, що Чадуника отруїла сама, і послала мене з песиком до санаторію «Полегкість», яким керує її добрий приятель професор Соумар. Той мене запевнив, що врятує Чадуника. Відтак мадам заспокоїлась і поїхала до театру. Згодом повернулася, подзьобала па кухні з- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (78) »
Последние комментарии
15 часов 52 минут назад
1 день 43 минут назад
1 день 46 минут назад
3 дней 7 часов назад
3 дней 11 часов назад
3 дней 13 часов назад