Коктейль "ёрш" от фантастики. Первые две трети - космофантастика о девственнике 34-х лет отроду, что нашёл артефакт Древних и звездолёт, на котором и отправился в одиночное путешествие по галактикам. Последняя треть - фэнтези/литРПГ, где главный герой на магической планете вместе с кошкодевочкой снимает уровни защиты у драконов. Получается неудобоваримое блюдо: те, кому надо фэнтези, не проберутся через первые две трети, те же, кому надо
подробнее ...
космофантастику, останутся в недоумении от последней.
Выше оценки неплохо 3 том не тянет. Читать далее эту книгу стало скучно. Автор ударился в псевдо экономику и т.д. И выглядит она наивно. Бумага на основе магической костной муки? Где взять такое количество и кто позволит? Эта бумага от магии меняет цвет. То есть кто нибудь стал магичеть около такой ксерокопии и весь документ стал черным. Вспомните чеки кассовых аппаратов на термобумаге. Раз есть враги подобного бизнеса, то они довольно
подробнее ...
быстро найдут уязвимую точку этой бумаге. Игра на бирже - это вообще рассказ для лохов. Маклеры играют, что бы грабить своих клиентов, а не зарабатывать им деньги. Свободный рынок был, когда деньгами считалось золото или серебро. После второй мировой войны для спекуляций за фантики создали МВФ. Экономические законы свободного рынка больше не работают. Удачно на таком рынке могут работать только те, кто работает на хозяев МВФ и может сам создавать "инсайдерскую информацию". Фантики МВФ для них вообще не имеют никакого значения. Могут создать любую цифровую сумму, могут стереть. Для них товар - это ресурсы и производства, а не фантики. Ну вод сами подумайте для чего классному специалисту биржи нужны клиенты? Получить от них самые доходные спекуляции, а все менее удачное и особенно провальное оставить им. Основной массе клиентов дают чуть заработать на средних ставках, а несколько в минус. Все риски клиентам, себе только сливки. Вот и весь секрет их успеха. Ну и разумеется данный специалист - лох и основная добыча маклеров хозяев МВФ. Им тоже не дают особо жиреть. Поднакопил жира и вот против вас играет вся система биржи. Вроде всегда "Надежные" инсайдеры сливаю замануху и пипец жирному брокеру. Не надо путать свободный рынок со спекулятивным. И этому сейчас вас нигде не научат, особенно в нашей стране. А у писателя биржа вообще выдаёт кредиты для начала спекуляции на бирже. Смешно. Ну да ведь такому гениальному писателю надо придумать миллионы из нуля. Вот спрашивается зачем ГГ играть на бирже, если ему нужны деньги для расширения производства и он сам должен выкинуть на рынок свои акции для привлечения капитала.
поверсі підлоги були встелені блакитними килимами. Єнсен побачив дві великі моделі кораблів у вітрині й вестибюль з кріслами та довгастим низеньким столиком.
У кімнаті зі скляними стінами сиділо, нічого не роблячи, троє молодих жінок. Одна з них зиркнула на відвідувача й запитала:
— Вам чого?
— Моє прізвище Єнсен. Маю нагальну справу.
— Нагальну?
Жінка підвелася й повільно, з добре засвоєною байдужістю рушила по килимові до дверей. А відчинивши їх, сказала:
— Прийшов якийсь Єнсен.
Вона мала гарні ноги й тонкий стан, але вбрана була без смаку.
З дверей визирнула ще одна жінка, трохи старша. Русява, з правильними рисами і майже стерильною зовнішністю.
Навіть не глянувши на свою помічницю, вона відразу мовила:
— Прошу. На вас чекають.
Наріжна кімната мала шестеро вікон. Унизу лежало місто, неприродне й мертве, мов рельєфна карта. Хоч сонце сліпило очі, все було чітко видно. День був ясний і холодний. Барви кімнати теж були чисті й холодні: дуже ясні стіни, такого самого кольору покриття на підлозі й меблі з крицевих трубок.
У заскленій шафі між вікнами стояли на гарних дерев'яних підставках блискучі хромовані келихи з вигравіювани-ми віночками з дубового листя. Більшість їх зверху була вкоронована стрільцями з лука або орлами з розгорненими крильми.
На письмовому столі були апарат внутрішнього телефону, велика попільничка з нержавкої криці й кістяна гадюка.
На шафі стояв червоно-білий настільний прапорець з хромованим держальцем, а під столом — пара жовтих сандалій і порожня алюмінієва скринька на сміття.
Посеред столу лежав лист.
У кімнаті було двоє чоловіків.
Один стояв з вужчого боку столу, спираючись пучками пальців на поліровану стільницю. Він був у темному, добре випрасуваному костюмі, чорних черевиках ручної роботи, білій сорочці й сірій шовковій краватці. Обличчя в нього було гладеньке, улесливе, чуб зализаний, а очі за великими окулярами в роговій оправі — по-собачому віддані. Єнсен часто бачив такі обличчя, а надто в телевізійних передачах.
Другий, що здавався трохи молодшим, був у шкарпетках з жовтою лямівкою, ясно-брунатних териленових штанях і білій розстебнутій сорочці навипуск. Він стояв коліньми на стільці коло вікна, впершись підборіддям у долоню, а ліктями — в біле мармурове підвіконня. Він був русявий, з блакитними очима.
Єнсен показав свій службовий знак і ступив крок до столу.
— Ви шеф видавництва?
Чоловік у шовковій краватці похитав головою і відійшов від столу, легенько вклоняючись та жваво показуючи в бік вікна. Усмішки його не можна було витлумачити.
Русявий зсунувся з стільця, легкою ходою підійшов до Єнсена й потис йому руку міцно й коротко. Тоді кивнув на стіл і мовив:
— Ось він.
Конверт був білий, звичайний, угорі наліплено три марки, а в нижньому лівому кутку стояв червоний штемпель з написом «терміновий». Усередині лежав згорнутий учетверо аркушик паперу. І адреса й текст листа були складені з наліплених літер, певне, вирізаних з якоїсь газети. Папір був дуже високої якості, і його формат здавався нестандартним. Єнсен почав читати листа, тримаючи його пучками: «щоб помститися за вбивство яке ви вчинили в будинок закладено потужний заряд із годинниковим механізмом що має вибухнути рівно о чотирнадцятій годині двадцять третього березня дайте змогу врятуватися невинним».
— Вона, звичайно, схибнута, — сказав русявий. — Просто-таки божевільна.
— Авжеж, ми дійшли такого висновку, — додав чоловік у шовковій краватці.
— Або це неймовірно дурний жарт, — мовив русявий. — Та ще й банальний.
— Авжеж, може й таке бути, — погодився чоловік у шовковій краватці.
Русявий байдуже позирнув на нього і сказав:
— Це наш директор. Перший директор видавництва.— І, трошки помовчавши, додав: — Мій найближчий помічник.
Усмішка в директора поширшала, і він схилив голову. Може, з вдячності, а може, заховав обличчя з якоїсь іншої причини. Наприклад, зі скромності, пошани чи гордощів.
— У нас є ще дев'яносто вісім директорів, — пояснив русявий.
Комісар Єнсен глянув на свого годинника: 13.19.
— Мені здалося, що ви, пане шефе, сказали «вона». Ви маєте підставу допускати, що листа послала жінка?
— Мене звичайно називають видавцем, — поправив русявий.
Він обминув стіл, сів у крісло і закинув на бильце праву ногу. — Ні, звичайно, ні. Просто мені так здалося. Хтось же мав його послати.
— Авжеж! — сказав директор.
— І мені цікаво: хто? — закінчив русявий.
— Так: хто? — й собі докинув директор.
Усмішка вже зникла з його обличчя, натомість на переніссі з'явилися глибокодумні зморшки.
Видавець закинув на бильце й ліву ногу. Єнсен знову поглянув на годинника: 13.21.
— Треба евакуювати будинок, — мовив він.
— Евакуювати? Неможливо. Це означало б припинити працю. Може, й години на дві. Ви розумієте, що це означає? Хоч приблизно уявляєте, скільки це нам коштуватиме?
Він обернувся разом з
Последние комментарии
8 часов 47 минут назад
1 день 51 минут назад
1 день 9 часов назад
1 день 9 часов назад
3 дней 16 часов назад
3 дней 20 часов назад