Ігор Калинець

UA
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939, Ходорів на Львівщині) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові.
Народився 9 липня 1939 р. в м. Ходорові на Львівщині в сім'ї службовця. У 1956 р. вступив до Львівського університету ім. І. Франка. 1962 р., закінчивши українське відділення філологічного факультету університету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом — старшим науковим співробітником.
За ідеологічне спрямування віршів був репресований: отримав 6 років таборів і 3 роки заслання, які відбув на Північному Уралі та в Забайкаллі. В ув'язненні працював токарем і кочегаром. Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури.
Поетичну творчість Калинця, за пропозицією самого автора, прийнято хронологічно поділяти на дві головні частини: дев'ять книжок, написаних перед ув'язненням у 1972 р. (з них офіційно в УРСР опубліковано було лише першу — «Вогонь Купала», 1966, решта функціонувала у самвидавному обігу) і вісім — написаних під час ув'язнення та на виселенні (до 1991 р. функціонували тільки у самвидаві). Згідно з цим поділом і було підготовлено та випущено два томи поезій Калинця — «Пробуджена муза» (Варшава, 1991) та «Невольнича муза» (Балтимор — Торонто, 1991). 1991 року збірку вибраних поезій «Тринадцять алогій» видано було також в Україні.
Один із найтонших дослідників поезії Калинця Данило Гузар-Струк у передмові до «Невольничої музи» виокремлює «три головні течії» в його поезії: «оспівування культури, любовно-еротичне прагнення та суспільний протест». Висока культура поетичного мислення й мовлення, любов до текстових стилізацій, надзвичайна формальна винахідливість притаманні Калинцю упродовж усього його творчого розвитку, а такі риси як ерудиція, іронічність, шляхетність у поводженні зі словообразом роблять цю поезію без перебільшення видатним явищем.
Саме з появою в українському літературному процесі Калинця почалися дискусії про необароко. Українське бароко і справді можна розглядати як одне із джерел Калинцевих інспірацій, іншим таким джерелом є творчість Богдана-Ігоря Антонича. Ще одна вельми цікава особливість: поет ніколи не писав окремих віршів, його метод полягав у творенні циклів, які своєю чергою переростали у книжки (свідчення «структуралістського» бачення світу).
Творчість Калинця суттєво вплинула на багатьох українських поетів пізніших поколінь, виявившись дуже суголосною найновішим поетичним пошукам. Після повернення з ув'язнення та виселення 1981 року Калинець, за його словами, цілком замовкає як поет (завершене явище) і стає «імпресаріо колишнього Ігоря Калинця». Тим часом пише і публікує казки для дітей, готує перевидання власних поезій, пише повість «Молімось зорям дальнім» та книгу «Знане і незнане про Антонича», проте залишається передовсім поетом, творцем вельми індивідуального, легко впізнаваного (за всієї стилістичної різноманітності) і в той же час напрочуд цілісного світу.
* * *
RU
Игорь Миронович Калинец (род. 9 июля 1939, Ходоров на Львовщине) — поэт и прозаик, один из ведущих представителей так называемой «позднешестидесятницкой» генерации и диссидентско-самиздатовского движения в Украине, политзаключенный. Живет и работает во Львове.
Родился 9 июля 1939 г. в г. Ходорове на Львовщине в семье служащего. В 1956 г. поступил во Львовский университет им. И. Франко. В 1962 г., закончив украинское отделение филологического факультета университета, начал работать в областном архиве: сначала архивариусом , а затем — старшим научным сотрудником.
За идеологическую направленность стихов был репрессирован: получил 6 лет лагерей и 3 года ссылки, которые отбыл на Северном Урале и в Забайкалье. В заключении работал токарем и кочегаром. После возвращения из ссылки был редактором журнала Львовского областного отдела Фонда культуры.
Поэтическое творчество Калинца, по предложению самого автора, принято хронологически делить на две главные части: девять книг, написанных перед заключением в 1972 г. (из них официально в УССР была опубликована только первая — «Огонь Купала», 1966, остальные функционировали в самиздатовском обращении) и восемь — написанных во время заключения и на высылке (до 1991 г. функционировали только в самиздате). Согласно этому делению и были подготовлены и выпущены два тома стихов Калинца — «Пробужденная муза» (Варшава, 1991) и «Невольничья муза» (Балтимор — Торонто, 1991). В 1991 г. сборник избранных стихов «Тринадцать алогий» был выпущен также в Украине.
Один из самых тонких исследователей поэзии Калинца Даниил Гузар-Струк в предисловии к «Невольничьей музе» выделяет «три главных течения» в его поэзии: «воспевание культуры, любовно-эротическое стремление и общественный протест». Высокая культура поэтического мышления и речи, любовь к текстовым стилизациям, чрезвычайная формальная изобретательность присущи Калинцу на протяжении всего его творческого развития, а такие черты как эрудиция, ироничность, благородство в обращении со словообразом делают эту поэзию без преувеличения выдающимся явлением.
Именно с появлением в украинском литературном процессе Калинца начались дискуссии о необарокко. Украинское барокко действительно можно рассматривать как один из источников инспираций Калинца, другим таким источником является творчество Богдана-Игоря Антонича. Еще одна весьма интересная особенность: поэт никогда не писал отдельных стихов, его метод заключался в создании циклов, которые в свою очередь перерастали в книги (свидетельство «структуралистского» видения мира).
Творчество Калинца существенно повлияло на многих украинских поэтов более поздних поколений, оказавшись очень созвучным новейшим поэтическим поискам. После возвращения из заключения и высылки в 1981 году Калинец, по его словам, полностью замолкает как поэт (завершенное явление) и становится «импресарио бывшего Игоря Калинца». Между тем пишет и публикует сказки для детей, готовит переиздания собственных стихов, пишет повесть «Помолимся звездам дальним» и книгу «Известное и неизвестное об Антониче», однако остается прежде всего поэтом, создателем весьма индивидуального, легко узнаваемого (при всем стилистическом разнообразии) и в то же время удивительно целостного мира.