Соляріс [Станіслав Лем] (fb2) читать постранично, страница - 77

точним негативом, однак не торкнулася до них. Я відступив. Стеблина затремтіла й, здавалось, неохоче повернулася вниз, еластична, хитка, непевна; хвиля піднялася, вбираючи її в себе, і зникла за крайкою берега. Я повторював цю гру доти, аж поки знов, як і сто років тому, одна з чергових хвиль байдуже відринула, немовби наситившись новими враженнями. Я знав, що чергового пробудження її «цікавості» мені довелося б чекати кілька годин. Знову сів, але вже немовби перероджений цим явищем, яке мені було так добре відоме з книжок; жодна теорія не могла передати цього реального відчуття.

У брунькуванні, рості й поширенні цього живоутворення, в його рухах — кожному окремо й у всіх разом — проявлялась якась, так би мовити, обережна, але не ляклива наївність, коли воно намагалося самовіддано й квапливо пізнати, оглянути нову форму, що несподівано зустрілася йому, й на півдорозі змушене було відступити, аби не перейти меж, установлених таємничим законом. Ця жвава цікавість разюче контрастувала з байдужістю велета, який, виблискуючи, простягався від обрію й до обрію. Ніколи ще я так повно не відчував його незмірної реальності, могутнього, невблаганного мовчання. Поринулий у споглядання, приголомшений, я спускався в недосяжні, здавалося б, глибини його непорушності й, відчуваючи, що втрачаю самого себе, зливався з цим рідинним, сліпим колосом, без найменших зусиль, без слів, без жодної думки пробачаючи йому все.

Увесь останній тиждень я поводився так розсудливо, що недовірливий погляд Снаута зрештою перестав мене переслідувати. Зовні я був спокійний, але в душі чогось підсвідомо чекав. Чого? Повернення Гері? Як я міг? Кожен із нас знає, що він — створіння матеріальне, підвладне законам фізіології та фізики, й, навіть об'єднавши сили всіх наших почуттів, ми не здатні протистояти цим законам, а можемо їх тільки ненавидіти. Споконвічна віра закоханих і поетів у всесильність любові, яка перемагає смерть, величні слова finis vitae, sed non amoris^[9], що переслідують нас віками, — брехня. Але ця брехня — не смішна, вона тільки марна. А от бути годинником, який відлічує плин часу, годинником, який то розбирають, то знову складають і в механізмі якого, тільки-но конструктор торкне коліщатко, — разом з його першим рухом починають цокати відчай та любов, знати, що ти лише репетитор тортур, тим нестерпніших, чим смішнішими вони стають через їхнє багатократне повторення? Повторювати людське існування? Згоден. Але повторювати його так, як п'яниця повторює заяложену мелодію, кидаючи й кидаючи мідяки в музичну скриньку? Я ні секунди не вірив, що цей рідинний велет, який уготував у собі смерть багатьом сотням людей, до якого десятки років уся моя раса марно намагалася протягти бодай ниточку порозуміння, що він, несучи мене, мов порошинку, й навіть не помічаючи того, перейметься трагедією двох людей. Однак його дії мали якусь іншу мету. Щоправда, я навіть у цьому не був абсолютно певен. Але відступити — означало перекреслити той, хай мізерний, шанс, який, може, був тільки в уяві, шанс, що приховувало у собі майбутнє. Отже, роки серед меблів і речей, до яких ми разом доторкалися, в повітрі, яке ще пам'ятало її дихання? В ім'я чого? Надії на її повернення? Надії в мене не було. Зате жило очікування — останнє, що мені залишилося від неї. Які звершення, знущання, які муки ще чекали мене? Я нічого не знав, але й далі непохитно вірив у те, що час жорстоких див іще не минув.

Закопане, червень 1959 — червень 1960

Примітки

1

«Ми не знаємо й не дізнаємося» (лат.).

(обратно)

2

Соляристичний щорічник T. І. Додаток. Окрема думка... (лат.).

(обратно)

3

Вирішальне випробування, буквально — проба хрестом (лат.).

(обратно)

4

Кожному своє (лат.).

(обратно)

5

Окрема думка (лат.).

(обратно)

6

У момент утворення (лат.).

(обратно)

7

Навпаки (лат.).

(обратно)

8

Вічна агонія (лат.).

(обратно)

9

Життя закінчується, кохання — ніколи (лат.).

(обратно)