КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 718551 томов
Объем библиотеки - 1435 Гб.
Всего авторов - 275934
Пользователей - 125313

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

Serg55 про Борискин: Просто жизнь… (СИ) (Альтернативная история)

слабовато

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Джеймс: Пятьдесят оттенков серого (Современная проза)

Вообще-то если я вижу книгу непонятной мне серии которую я не опознаю (в данном случае серии «Книга покорившая мир», которую я вообще первый раз наблюдаю)) в оформлении «мне плевать как там и что» (т.е когда ВООБЩЕ НЕТ никаких ОБЩИХ признаков принадлежности к серии и каждый новый том «лепится» по своему), с неизвестным западным автором и пафосной аннотацией по типу «НУ БЛИН... ВО-О-О-Т ЭТ-О-О КруТ-Т-Т-ьььь» (подставить нужное:

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Зайцев: Спасти веру предков, или вынужденные язычники (Альтернативная история)

Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...

Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...

Вобщем, стандартный набор российского патриота :)

Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
pva2408 про Дестито: Путь Культиватора. Второй Том (Самиздат, сетевая литература)

Добавлено три новых главы

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Fukuda про Агафонов: Неудачник в школе магии (Самиздат, сетевая литература)

До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Селяни [Владислав Станислав Реймонт] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

чоловіком моїм поїхали до лісу.

— Це ви, Ганно? Як ся маєте? — звернувся ксьондз до молодої гарної жінки в червоній хустці. Руки в неї були чорні від землі, отож вона взяла ксьондзову руку запаскою і поцілувала.

— А як там ваш хлопчик, якого я в жнива хрестив?

— Дякую, панотче, здоровий росте і вже белькоче щось.

— Ну, зоставайтеся з богом.

— Ідіть здорові, панотче.

І ксьондз звернув праворуч до кладовища, яке лежало по той бік села, біля дороги, обсадженої тополями. А люди довго мовчки дивилися вслід, на його високу, сухорляву, трохи згорблену постать. І тільки коли він зайшов за низьку кам'яну огорожу кладовища і пішов поміж могилами до каплички, що стояла серед пожовклих беріз та червоних кленів, у людей розв'язалися язики.

— Кращого, як він, мабуть, в усьому світі не знайти,— мовила одна з жінок.

— Авжеж. Його в місто хотіли забрати... Якби батько з війтом не їздили просити єпископа, не бачили б ви його ніколи... Ну, копайте, люди, копайте, бо до вечора недалеко, а картоплі ще зовсім мало,— казала Ганна, висипаючи свій кошик картоплі на купу, що жовтіла на розритій землі, повній сухого бадилля.

Всі ретельно взялися до роботи і працювали мовчки; чути було тільки удари мотик об тверду землю та інколи сухе брязкання заліза об камінь. Час від часу хтось випростував зігнуту, натомлену спину і важко зводив дух, бездумно дивлячись на сіяча, що ходив попереду, а потім знову починав копати, вибирав з сірої землі жовті картоплини й кидав їх у кошик, що стояв перед ним.

Тут було більше десятка людей — переважно старих жінок і наймитів.

За спинами працюючих стриміли схрещені жердини, на яких висіли ряднини, де лежали й плакали діти.

— Отож стара пішла-таки з торбами,— почала Ягустинка.

— Хто? — спитала Ганна, випростовуючись.

— Стара Агата.

— Жебрати?

— Авжеж. Не на солодке життя, а за проханим хлібом. Відробила родичам, попрацювала на них майже все літо, а тепер вони й пустили її на вільне життя;

— А на весну повернеться та й принесе їм у торбах і цукру, і чаю, і грошенят трохи. І почнуть вони їй годити: в ліжко покладуть спати, під периною, і працювати не дозволять — щоб відпочила, мовляв... Дядиною, тіточкою зватимуть, аж поки останню копійку не витягнуть. А восени вже для неї місця не буде ні в сінях, ні в хліві. Сучі діти, мерзота проклята! — вигукнула Ягустинка з таким гнівом, що навіть старе обличчя її посиніло.

— Бідному завжди вітер в очі,— докинув один з комірників, ста­рий виснажений селянин з кривим ротом.

— Копайте, люди, копайте,— підганяла Ганна, невдоволена з такої розмови.

Але Ягустинка не могла довго мовчати. Вона глянула на парубка, який стояв неподалік.

— Дивіться-но, Пачеси вже старіють. Он маківки геть полисіли.

— Ще й досі парубкують,— зауважила друга жінка.

— А на селі скільки дівчат старіє або йде в найми!

— Ото ж то й є. Онде в Пачесів землі цілих піввлуки[1] та ще й лука за млином.

— Еге ж, хіба мати їм дозволить оженитися, дасть волю?

— Хто ж тоді їй корови доїтиме, хто пратиме, хто коло господар­ства ходитиме, свині доглядатиме?

— Вони все роблять за матір і за Ягусю. А Ягна, мов пані яка: одне — прибирається та вмивається, в дзеркальце поглядає та коси заплітає.

— А сама так і дивиться, кого б до себе під перину пустити, аби тільки дужий був! — знову із злостивою усмішкою докинула Ягустинка.

— Юзек Банахов до неї старостів засилав — не пішла.

— Іч ти! Пані чортова!

— А стара тільки в костьолі сидить, по книжці молиться та на прощу ходить.

— Усе-таки вона відьма! Хто у Вавжона корови зурочив, хто в них молоко відібрав? А коли Адамів хлопчак у неї в садку сливки рвав, вона йому таке слово сказала, що в нього одразу ковтун на голові скрутився, та ще й такий, що не дай господи.

— І як тут благословення боже буде над нами, коли такі на селі є!

— А раніше, в давнину, коли я ще дівчинкою в батька корови пасла, пам'ятаю, таких з села виганяли,— підхопила Ягустинка.

— Ну, цих ніхто не скривдить, бо є кому заступитися...

І, знизивши голос, поглядаючи скоса на Ганку, яка копала попереду перший скраю рядок, Ягустинка зашепотіла сусідкам:

— А перший її захисник — чоловік Ганчин. Бігає за Ягною, мов той пес.

— Господи помилуй... Що це ви за дивину кажете! От гріх який!.. — перешіптувалися жінки, так само копаючи й не підводячи голови.

— Наче він один! Адже за нею, мов за сукою, всі парубки ганяються.

— Бо дівка таки вродлива, що й казати! Здорова, як молода телиця, лицем біла, а очі, мов льон у цвіту. Та й дужа — не всякий чоловік її поборе.

— Нічого не робить, тільки жере та висипляється, чого б то їй вродливою не бути?

Жінки замовкли на хвилину, бо треба було зсипати картоплю на купу. Потім вони вже тільки зрідка перемовлялися про те, про се і, нарешті, замовкли, бо раптом побачили, що з села полем біжить Юзя, Боринина дочка.

Юзя підбігла, задихавшись, і вже здалека гукала:

— Ганко, біжи