КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно
Всего книг - 718548 томов
Объем библиотеки - 1435 Гб.
Всего авторов - 275933
Пользователей - 125311

Новое на форуме

Новое в блогах

Впечатления

DXBCKT про Джеймс: Пятьдесят оттенков серого (Современная проза)

Вообще-то если я вижу книгу непонятной мне серии которую я не опознаю (в данном случае серии «Книга покорившая мир», которую я вообще первый раз наблюдаю)) в оформлении «мне плевать как там и что» (т.е когда ВООБЩЕ НЕТ никаких ОБЩИХ признаков принадлежности к серии и каждый новый том «лепится» по своему), с неизвестным западным автором и пафосной аннотацией по типу «НУ БЛИН... ВО-О-О-Т ЭТ-О-О КруТ-Т-Т-ьььь» (подставить нужное:

  подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Зайцев: Спасти веру предков, или вынужденные язычники (Альтернативная история)

Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...

Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...

Вобщем, стандартный набор российского патриота :)

Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
pva2408 про Дестито: Путь Культиватора. Второй Том (Самиздат, сетевая литература)

Добавлено три новых главы

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Fukuda про Агафонов: Неудачник в школе магии (Самиздат, сетевая литература)

До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее

  подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
son5nik про Лондон: Весь Джек Лондон в одном томе (Классическая проза)

!!!
СУПЕР!!!
!!!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Селяни [Владислав Станислав Реймонт] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

квіти люпину. Подекуди біліли мертві, висохлі річища струмків, тяглися піщані сонні дороги, а над ними ряди могутніх тополь поволі підіймалися на пагорки і знову спускалися до лісів.

Ксьондз, який задивився на все це, отямився, почувши протяжний жалібний рев — він залунав так близько, що ворони, сполохані ним, знялися з галасом і полетіли навскоси на картоплища. Чорна миготлива тінь бігла за ними по стернях і ріллі.

Ксьондз затулив очі рукою і глянув проти сонця. Дорогою від лісу йшла якась дівчина, тягнучи за собою на налигачі велику руду корову. Проходячи мимо, вона промовила: «Слава Ісусу!» і хотіла звернути з дороги, щоб поцілувати руку ксьондзу, але корова шарпнулася вбік і знову заревла.

— На продаж ведеш?

— Ні... До мельникового бугая... Та стій ти, навіжена... Сказилася, чи що! — гукала задихана дівчина, силкуючись втримати корову, але та потягла її на дорогу. Обидві побігли щодуху й зникли в хмарі пилу.

Потім піщаною дорогою поволі пройшов єврей-ганчірник, штовхаючи перед собою візок, видно, важко навантажений, бо єврей ледве плентався і раз у раз сідав відпочити, тяжко дихаючи.

— Ну, що там чути, Мошку?

— Що чути? Кому добре, про того тільки добре й чути. Картопля, хвалити бога, вродила, жито гарне, капуста буде. У кого є картопля, жито, капуста — тому добре!

Він поцілував ксьондза в рукав, оперезався лямкою од візка й покотив його далі, але вже з меншими зусиллями, бо починався спадистий схил.

Через деякий час дорогою, здіймаючи ногами куряву, проплентався сліпий жебрак, якого вела гладка дворняжка на мотузку.

Потім з лісу вискочив хлопчисько з пляшкою в руці, але побачивши ксьондза біля дороги, здалека обминув його й побіг полем навпростець до корчми.

Проїхав дядько з сусіднього села — віз зерно до млина. За ним єврейка гнала табун щойно куплених гусей.

Кожен вітався з ксьондзом, обмінювався з ним кількома словами і йшов своєю дорогою, обдарований привітним словом і приязним поглядом.

Нарешті, побачивши, що сонце хилиться дедалі нижче, ксьондз підвівся й гукнув Валеку:

— Доореш до тих берізок — і додому. Бач, коні геть змучились.

І поволі пішов межею, півголосом читаючи молитви і ясним, любовним поглядом обіймаючи поля.

На картоплищах здалека червоніли ряди жінок, чути було гуркіт картоплі, яку сипали у вози. Місцями ще орали під посів... Череди рябих корів паслися на пагорках. Довгі попелясті смуги ланів уже зеленіли щіткою молодих врун. Гуси, ніби клапті снігу, біліли на витоптаних поруділих луках. Палали вогнища, і довгі блакитні коси диму тяглися над ланами. Раптом зареве десь корова, заторохтить віз чи плуг заскрекотить об камінь — і знову на мить обійме землю така тиша, що чути, як глухо бурмотить річка й стукотить за селом млин, захований у густій хащі пожовклих дерев. А там раптом пісня задзвенить чи крик долине, невідомо звідки, й летить низько над землею, розсипається по борознах, ямах і гине без відгомону в сірому осінньому просторі, на стернях, оповитих срібним павутинням, на порожніх сонних дорогах, над якими горобини хилять скривлені важкі голови.

В іншому місці боронували поле, і туман сірої, пронизаної сонцем куряви здіймався за боронами, витягався, повз аж на пагорки і опадав, а з нього, мов з хмари, з'являвся босий селянин, без шапки, з пов'язаним навколо шиї шматком полотна. Він ішов поволі, набирав пригорщею зерно й сіяв монотонними побожними рухами, ніби благословляв землю. Дійшовши до кінця смужки, він набирав з мішка зерно, повертався і поволі виринав з-за пагорка — спочатку вигулькувала його розпатлана голова, потім плечі, і, нарешті, з'являвся він сам на тлі сонця, благословляючим рухом розкидаючи зерно, що, мов золотий пил, дощем падало на землю.

Ксьондз ішов дедалі повільніше, часом зупинявся перепочити і то оглядався на своїх коней, то придивлявся до хлоп'ят, які жбурляли камінці у величезну грушу. Побачивши ксьондза, вони підбігли і, ховаючи руки за спину, стали цілувати рукав його сутани.

Він погладив їх по головах і сказав повчально:

— Тільки не ламайте гілок, бо на той рік не буде вам грушок

— А ми й не кидали в грушки. Там, на вершині, гніздо вороняче,— озвався один хлопчик, сміливіший за інших.

Ксьондз добродушно всміхнувся і рушив далі. Незабаром він зупинився біля людей, що копали картоплю.

— Боже поможи!

— Спасибі! — хором відповіли усі, випростовуючись, і почали підходити, щоб поцілувати руку панотцеві.

— Ну що, дав господь — уродила цього року картопля? — спитав він, простягаючи відкриту табакерку чоловікам. Ті шанобливо й обережно брали по щіпочці тютюну, не зважуючись нюхати.

— Авжеж, картоплини, мов каменюки, і багато їх у кущах.

— Ну, то свині подорожчають, бо буде чим відгодовувати.

— Вони вже й так дорогі: багато від мору влітку поздихало, та й до Пруссії їх скуповують.

— Правда, правда. А чию ж це ви картоплю копаєте?

— Боринину.

— Хазяїна щось не видно, то я й не розібрав.

— Батько з