Фартух єпископа [Вільям Сомерсет Моем] (fb2) читать постранично, страница - 3

Дорогий мій Томмі, я сорок років не бачила його ніг.

- Я думаю, що навряд чи це питання, над яким вам слід проявляти свій гумор, мій дорогий, - парирував канонік, блиснувши оком.

- Добре, я сподіваюся, ви не приймете жодного єпископства, доки не переконаєтесь, що поля для гри у гольф не підлягають докору, - сказав лорд Спретт.

- Я скажу лорду Стоунхенджу, що полювання на вісімнадцять лунок - це обов’язкова умова мого піднесення до єпископату, - іронічно відповів канонік.

Між лордом Спреттом та його сестрою, з одного боку, та Теодором, з іншого, був невпинний поєдинок, в якому пастор боровся за повагу до свого місця та гідності, тоді як інші були наповненні рішучості не терпіти дурниць. Вони атакували його претензії з презирством, і знущалися над його помпезністю. До всього, що було в природі хвалькуватих промов, вони були нещадними, і в їх присутності він виявив необхідним дотримуватися певної міри. Він знав, що жодне суспільство не є достатньо величним, щоб змусити їх замовкнути, і тому подбав про те, щоб за дуже публічних обставин не піддаватись іронії одного чи жорстоким глузуванням іншого. Але боротьба була не зовсім неприємною. Він міг відповісти з великою силою, і ніколи не соромився робити прості заяви простим словом. Його позиція давала йому перевагу в тому, що він міг примусити стати на своєму боці сили моралі та релігії; і коли вони завдавали настільки сильного удару, що він не міг приховати свого занепокоєння, він міг відновити свою самооцінку, назвавши їх блюзнірськими або вульгарними.

Канонік повернувся до своєї дочки з ласкавою посмішкою.

- А що ви робили сьогодні вранці, Вінні?

- Я ходила подивитись на зразкові будинки, якими цікавиться пан Рейлінг.

- Боже Юпітере, чи не збираєтесь відвідати повіт, Вінні? - скрикнув дядько, підносячи монокль. - Я сподіваюся, ви нічого не зловите.

Вінні трохи почервоніла під його пильним поглядом.

- Стан бідних страшенно поганий. Я думаю, що треба щось робити.

- Хто такий пан Рейлінг? - поцікавився Лайонел. - Один з вустерширських Рейлінгів?

- Ні, просто загальна або садова огорожа, - сказав канонік.

Він потер руки і озирнувся навколо столу, в пошуку оцінки цього лагідного жарту, але лише його кюрат був досить ввічливим, щоб посміхнутися.

- Він надзвичайно розумний юнак, і я думаю, що він буде мені дуже корисний, - додав він.

- Я помічаю, що вашими діями завжди керують безкорисливі мотиви, - пробурмотіла леді Софія.

- Бог допомагає тим, хто сам собі допомагає. Пан Рейлінг - християнський соціаліст і пише для радикальних газет. Я думаю, що у нього є майбутнє, і я вважаю своїм обов’язком підбадьорити його.- Його голос набув тих рухомих, пишних тонів, які так ефективно звучали в церкві Сейнт Грегорі. - Зараз, коли соціалізм стрімко стає владою в країні, коли він поширює гілки в кожний прошарок суспільства, нам слід згуртувати його до Церкви. Християнство - це соціалізм.

Леді Софія зневажливо посміхнулася: «Мій дорогий Теодор, пам’ятайте, що тут присутня лише ваша родина».

Але було нелегко зупинити потік красномовства каноніка Спретта. Він відкинув свою красиву голову і подивився на портрет батька у повний зріст в канцелярській мантії, що прикрашав стіну.

- Перш за все я пишаюся тим, що перебуваю на рівні з часом. Кожен рух, який має признак поступу вперед, знайде в мені захопленого прихильника. Мій батько, покійний лорд-канцлер, був одним із перших, хто відчув прийдешню силу людей. І я пишаюся тим, що моя сім’я завжди ототожнювала себе з майбутнім. Поступ , - знову пролунав захоплюючий голос. - Рух уперед завжди був нашим лозунгом, рух уперед і прогрес.

Лорд Спретт тихо засміявся, оскільки його брат був переданий йому в руки.

- Ви говорите так, ніби ми прийшли із завоюванням, Теодор.

Канонік Спретт холодно повернувся до нього.

- Ви ніколи не звертали уваги на ім'я Спретт в Дебретті?

- Часто. Я вважаю перство чудовим читанням, щоби повернутися до нього, коли в спортивних газетах нічого немає. Але це не добре, Теодор; генеалогічне дерево все підроблене. У людини з ім'ям Спретт не було предків у битві при Хестінгсі.

- Я б хотів, щоб ви висловлювались граматичною англійською мовою, - роздратовано відповів канонік. - Я ненавиджу жаргон і засуджую оцю вашу звичку пропускати кінцеву літеру певних слів.

- Ви відхиляєтесь, мій дорогий Теодоре.

- Зовсім ні! Я не заперечую, що у сім'ї були негаразди; вам буде важко виявити в перстві хоч одну, що їх не мала. У будь-якому випадку мій батько беззастережно вірив у генеалогічне дерево.

- Ну, він, мабуть, був досить невинним старим шкарбаном, щоб це зробити. Я ніколи не знаходив нікого іншого, хто б це зробив. Даю слово, я не розумію, чому у людини на ім'я Спретт повинні бути предки, яких звали