2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
тоді відходи від випитого й з’їденого можна було в повністю використати.
А горе-перукар, — машинка якого, замість стригти, скубла, бритва, замість голити, мало не причісувала, а гребінець, замість причісувати, мало не голив, — погоджувався з тим, що екскременти — то гроші, однак зауважував, що йому, мовляв, боляче, коли аптекар, говорячи про справляння людських потреб, виставляє нашу рідну матір, тобто матір-природу, в якомусь свинському вигляді.
— Але ж пропадає амоніак! — кричав у відповідь аптекар. — Ammoniacus, якщо комусь незрозуміло!
Де вже тут незрозуміло, коли він того амоніаку крутить у носі, бо ним раз у раз щедро поливають стіни, на яких намальований святий архангел Рафаїл з його юним супутником Товієм.
— Чого вони ходять мочитися саме сюди, саме під мої двері? — розпачливо питав аптекар.
Перукар знав чого.
На картині обіч дверей святий архангел та його супутник витягали з води не злощасну рибину, а русалку, синьооку, рудокосу, хвостату, з трьома грудьми замість двох.
— Порушенням звабливої симетрії грудей, — пояснював аптекар, — з образу усунуто все поганське, сексуальне, еротичне і яскраво показано тільки харч, християнський і пісний!
Люди мочилися на знак протесту проти блюзнірства й масонства. Неосвяченою водою й грішним кропилом відвертали напасті та злигодні, що загрожували передмістю через оте богохульство.
Чому він не намалював оту тригруду русалку біля страшного й потворного бандюги з рибиною на спині, яким лякали дітей, примушуючи їх пити риб’ячий жир? Але ж ні. Підсунув її самому архангелові. Безбожник! Блюзнір! І гляньте лишень: з одного боку дверей аптеки — святий архангел Рафаїл з тригрудою русалкою, а з другого — бандюга з рибиною!
— Ну й передмістя, ну й народ! — просторікував перукар, коли аптекар лаяв на всі заставки цвинтарного сторожа за те, що той — нахаба! — запускав кулі просто з могилок у день святого Тенасона — отого, що виносить з пекла жарини й гасить їх.
— Тільки жарини чи й чортів? — спитав перукар.
— Цього не скажу, але кулі над кладовищем у день святого Тенасона, що є святим заступником цього гидкого паскудника, я бачив на власні очі. Здавалося, ніби то злітали в небо могилки.
Ну й передмістя, ну й народ! Босі дітлахи ганяють ганчір’яного м’яча. Гарні бойові півні зі спутаними ногами дзьобають золоті розсипи кукурудзяних зерен і замріяно виспівують своє «кукуріку». Бойовий півень до курей байдужий, а кури тут усі білі та гладкі, мов оперні співачки.
Удари палиці. Крики. Усе передмістя знає, де це. То отой дурбило. Та й вона теж — дає себе лупцювати. Прасувала йому костюм. Старе ганчір’я не обновить ніяка праска. Сказав тобі: стрілки! А ти що зробила? Вогкий піджак треба було підсушити праскою. Бо смердить гірчицею. Луп-луп-луп. От дурбило. А вона теж — терпить його. Та я б на її місці…
— Заткнися, бридка індіанко. Раденька, що знайшла собі чоловічка, який дає хропака вдень і валандається ночами.
— А ти чого роззявила ротяку, хоч возом заїжджай, дивися, щоб дишлем язика не проткнуло.
— Гляди, щоб тобі не проткнуло. Навіщо даєш себе бити?
— Бо так мені подобається.
— Чуєте, подобається, а сама ходить, й від неї тхне арніківкою![1]
— Це краще, ніж марганцівкою!
— Ти так гадаєш?
— Гадаю? Нюхом чую.
— То понюхай краще.
— Тебе нюхати? Я краще здохну!
— Тоді прикуси язика.
— Язик мій: хочу — прикушу, хочу — ні.
— Ото й усе, що в тебе є!
— А в тебе й того нема!
— Годі вам теревені правити. Погляньте краще, як прийнялись паростки «трьох сорочечок Христа», що їх мені подарували. Уже й квіточки розпукуються: і золотенькі, і голубенькі, і ліловенькі.
— Ану покажи язичка, маленький, покажи. Це в нього від нетравлення!
— У мене є іпекакуана[2], якщо хочеш…
— Дякую, візьму в тебе, щоб не зв’язуватися з отим безбожником із аптеки. А нетравлення — це від голоду.
— Звичайно. Це найгірше нетравлення, яке тільки буває. Вони ж, бідолашненькі, їдять вряди-годи, коли вдається чогось роздобути, і їжа не перетравлюється як слід у порожніх шлунках. Бо шлунок уже звик бути порожнім. Отак і ростуть з порожніми шлуночками.
— Оце вже не бреши…
— І ти мене берешся вчити, пані всезнайко!..
— Невдячна. Послухайте, у вас мій наперсток.
— Еге ж бо, мого проковтнув чоловік. Прийшов з цирку під враженням від Трагальдабаса, отого, що ковтає всяку всячину. Грався, грався наперстком, поки й ковтнув. Отак: гам! — і ковтнув.
— А вчора він коли прийшов?
— Хто?
— Та ваш чоловік?
— О третій ночі. Пізня робота й далеко.
— Він у вас, здається, друкар.
— Лінотипіст.
— Вони добре заробляють…
— Зате гублять здоров’я. Від свинцю та кислотних випарів хворіють на сухоти. Та й жити там, де ми живемо… Ніяк не знайдемо порядної квартири.
— Якби ж окремий будиночок з патіо[3], де можна випрати й посушити білизну. Такого
Последние комментарии
3 часов 29 минут назад
3 часов 48 минут назад
3 часов 56 минут назад
3 часов 58 минут назад
4 часов 57 секунд назад
4 часов 18 минут назад