Кордон у вогні [Адам Пшехшта] (fb2) читать постранично, страница - 2

-- Вона б задушила тебе своїми стегнами, -- заявив він уїдливо. – Ну і спочатку, ти б мусив її наздогнати…

Сержант був жертвою свого вигляду і життєвих принципів. Він вільно володів чотирма мовами і був одним з найрозумніших працівників “Двійки”, однак відмовлявся від просування по службі, бо, як вважав, це зменшило б його шанси брати участь в бойових операціях. А він потребував їх, як риба води. Тому дійсно небагато жінок звертало на нього увагу – одна справа бридкий сержант, а зовсім інша не дуже симпатичний майор: виняток становили дівчата з підозрілим стилем життя, що крутилися на периферії кримінального світу на Празі. Томчак жив там з дитинства, користувався повагою місцевих бандитів, і завдяки цьому добивався певних успіхів у прекрасної статі.

Подальший обмін думок перервав окрик Марисі, дівчина випустила з рук кошик і не звертаючи уваги на розсипані яблука, кинулася втікати в бік саду. На подвір’я забігли два голодранці, більше десятка інших з’явилося на чудово видній з горища, піщаній дорозі. Стасюк глухо заревів і вдарив одного з переслідувачів доньки сокирою, з перерубаного плеча бризнула кров. Другий вистрілив зі схованого під курткою обріза, поцілив Стасюку в груди. Почувши постріл, незвані гості, які досі безтурботно йшли собі, вишикувалися в бойовому порядку і рушили на господарство. На сонці блиснули дула гвинтівок, хтось навіть витягнув гранату. Кроне вибіг на подвір’я і вистрілив майже в упор в плечі нападника, що схилився над поваленим Стасюком. Став на коліно і спорожнив магазин, цілячись в бандитів, що збилися біля хвіртки. Почулося чиєсь завивання і короткі, схожі на рик, серії з БАРа, це сержант поливав дорогу свинцевим дощем. Капітан повернув Стасюка навзнак, не випускаючи з другої руки зброю. З нього струмком текла кров, але начебто був живий.

-- Залишилося ще двоє! – крикнув згори Томчак. – Причаїлися за тином, п'ятнадцять метрів наліво від хвіртки, в мертвій зоні, але як тільки ворухнуться, я їх покладу!

Кроне витер об штани заплямовану кров’ю руку, зарядив дробовик і рушив схилившись вздовж тину. Навколо панувала зловісна тиша, навіть пси перестали гавкати. Нікому навіть в голову не прийде подзвонити по допомогу, подумав Йоган, стискаючи зуби. В сусідньому містечку квартирував ескадрон кавалерії Корпусу Охорони Прикордоння. Звичайно, перш ніж входити в село бандити могли обірвати дроти – телефон був тільки в старости, другий знаходився у садибі пана, на відстані кілометра.

Щось зашелестіло з другого боку тину і Кроне тричі вистрілив, перекотився по траві, змінюючи позицію, переворотом через плече. Кулі легко пробили висушені, потріскані дошки, почувся тихий стогін, який закінчився бульканням, а на дорогу вискочив чоловік з кепкою на голові. В руці він тримав карабін Манліхера. Капітан зірвався на ноги зі зброєю готовою до пострілу, але Томчак був швидшим. Втікача зупинила серія з кулемета, після якої той почав звиватися по землі, як хробак. З-за тину до Кроне доходило чиєсь важке, хрипле дихання і тихий, приглушений стогін. Офіцер не поспішаючи пішов вздовж огорожі, пройшов через хвіртку і вирушив до чоловіка, який стогнав і тримався за живіт. Краєм ока він зауважив Марисю, що стояла на колінах поряд з батьком, дівчина з білим, мов полотно обличчям, намагалася перев’язати йому рани. За спиною Кроне почулися важкі кроки – Томчак вмів ходити безшумно, але зараз давав знати, що пильнує спину товариша. Обоє брали участь не в одній такій операції.

-- Помилуйте, памагітє, -- прошептав благальним тоном поранений.

Його юнацьке, майже дитяче обличчя скривилося в гримасі болю, з-поміж пальців, що обіймали живіт, сочилися струмені крові. Томчак запитально кашлянув. Кроне приклав дуло до вуха пораненого і натиснув на гачок. Голова хлопця розлетілася, як перезріла диня.

-- Який ти холоднокровний сучий син, -- констатував Томчак.

-- В чому справа? – буркнув у відповідь Кроне.

-- Адже він просив пощади…

-- Готовий побитися об заклад, що служниця, яку вбили минулого тижня, теж благала про милосердя. Однак її зґвалтували і втопила під колесом млина. Не думаю, що наш молодик чистив тоді нігті. Хто мечем воює, від меча загине, -- знизав плечима Кроне.

Вони повернули до господарства Стасюків, по дорозі капітан ще раз зупинився і вистрелив, в селі почали гавкати собаки, відчули, що все закінчилося. Вони підійшли до Марисі, яка досі стояла на колінах біля батька і перенесли Стасюка на ліжко до хатини.

-- Що з ним? – запитала дівчина, сплітаючи нервово пальці.

-- Якщо уникне зараження, то виживе, -- сказав Кроне втомлено.

-- Йди до дому старости, скажи нехай подзвонить в містечко по лікаря і військо. Якщо обірвали дроти, то доведеться послати когось на коні.

-- Він побоїться, -- прошептала Марися. Томчак покрутив головою.