Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
чи то з часом він обріс імунітетом до таких дій… Хоча сам Нік глибоко в душі вважав себе екстрасенсом і такий захист приписував своїм талантам і здібностям. Правда, всі знайомі екстрасенси стверджували, що у нього немає ні грама таких здібностей. Але хто ж добровільно погодиться з цим?
Знайоме обличчя на екрані телевізора вирвало його з заціпеніння і спогадів. Палець сам по собі перестав натискати кнопку, зупинивши мерехтіння картинок. Це була знана карпатська цілителька. Півроку тому Нік брав у неї інтерв’ю після її участі в програмі «Битва екстрасенсів». Але тоді нічого особливого в ній не помітив. Екстрасенс середньої руки. Не без таланту. Єдине, що його тоді зацікавило, — це природна магія, якою вона користувалася. Не так багато залишилося людей, які таким займалися. Він неуважно слідкував за інтерв’ю з нею, відкушуючи вже охололу піцу. Все, що ця жінка говорила, не було для нього новиною. Вона розповідала про свою магію, дитинство, теперішнє її життя, про свого наставника з магії. І тут Ніка щось ніби «зачепило». В інтерв’ю з ним вона ніяк не хотіла розповідати про мага, що її навчав, а тут розказала. Було розтоптану його професійну гідність. Зі злості він вимкнув телевізор і безглуздо дивився у вікно на нічне місто. У голові весь час крутилося ім’я старої мольфарки — Ліна.
Ранок потішив яскравим сонцем, витягаючи сплячого Ніка зі сну. Він нарешті відкрив очі і одразу прикрив їх від сонячних променів. Настрій був гарним, він добре виспався і, що дивно, зовсім не пам’ятав свого сну. Навіть не зміг пригадати, а чи снилося йому хоч що-небудь. Всі останні роки він бачив яскраві різноманітні сновидіння. Сни-пригоди. Якби Нік не був таким ледачим і записав хоч частину з них, уже давно міг би й на книжку назбирати. А тут ніч без сновидінь! Зате виспався. Швидко вмившись і привівши себе до ладу, так і не поснідавши, поїхав на роботу. Він любив свою роботу. Вона давала можливість копирсатися в загадках, знайомитися із цікавими людьми та, найголовніше, лінуватися. Матеріалу було багато, і можна було занадто не напружуватися зі статтями. Та й зараз особливої потреби їхати в редакцію не було, але він звик. На роботі йому було цікавіше займатися лінощами.
Він дістався до свого робочого місця, але працювати все одно не хотілося. Нік ще півгодини чистив свої електронні поштовики, читав новини в інеті, зазирнув одним оком на пару сайтів знайомств, але натхнення так і не з’явилося. Він взявся читати пошту, яку принесли зранку. Листів було не дуже багато. Парочка від його підопічних. З десяток від неадекватних, які вважали себе могутніми магами і екстрасенсами й категорично вимагали, щоб він взяв у них інтерв’ю. П’ять від вдячних читачів і, мабуть, усе. Журналіст зазирнув у свій щоденник, щоб подивитися, коли у нього найближчі терміни здачі матеріалів. Виявилося, що як мінімум на тиждень вперед він закрив щоденні випуски і на два тижні — щотижневі. Можна було продовжувати нічого не робити. Але було нудно. Ігри не гралися, музика не слухалася, а дивитися зранку фільми не хотілося. Нік вирішив розпланувати, що писатиме в наступних номерах. Коротких матеріалів для щоденних випусків в чернетках виявилося ще на тиждень. Тому їх можна поки не доробляти, а подумати, що написати у великий щотижневий номер. Він почав перебирати в картотеці фотографії своїх знайомих екстрасенсів. Дуже часто, коли нічого путнього не лізло в голову, виручали інтерв’ю з ними. Гортаючи фотографії, він зупинився на фото цілительки Галини, інтерв’ю з якою вчора бачив по телевізору. І тут якась колюча думка почала бігати в голові і наполегливо проситися назовні. Так, вона вчора згадувала свою вчительку. Як її там звали? Мольфарка Лена, Луна, а ні — Ліна. Точно — мольфарка Ліна! Дивно — Нік ніколи раніше не чув цього імені, хоча багато спілкувався з карпатськими цілителями і магами. «А що, якби знайти її і поговорити? Цікавий матеріал може вийти», — подумав він. На зворотному боці фото Галини знайшов її телефон. Зручно, коли весь час забуваєш, але вчасно записуєш контакти.
Витративши півгодини на лестощі та похвали, а потім на погрози про суспільне забуття, Нік все-таки випитав у Галини адресу мольфарки. «Ну ось, пів справи зроблено!» — подумав він. Залишилося «вибити» у шефа відрядження і можна на пару днів піти у відпустку з відпочинком у Карпатах.
На диво, керівництво було в гарному настрої і швидко підписали всі документи на відрядження, здивувавшись тільки його терміном. Шеф явно здогадався, що журналіст вирішив собі за рахунок редакції влаштувати невеличку відпустку, але сильно сперечатися не став. Після обіцянок Ніка зробити чудовий матеріал, на багато сторінок, здався. Витративши ще декілька годин в редакції на підготовку, поїхав додому, щоб зібрати речі, і ввечері прибув на вокзал якраз перед відправленням потяга. Усередині відчувалося наростаюче почуття очікування чогось незвичайного. Так було завжди перед цікавими розслідуваннями або інтерв’ю. Попереду чекав
Последние комментарии
1 день 1 час назад
1 день 1 час назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад