Розмова трьох (збірка) [Микола Бажан] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (7) »
Жінка що віддається не часто і таїть у собі стриманости красу — ніби тобі самому — каже — що своє кохання я тобі — я тобі несу— і чому тільки мені — не знаю я — і дивуюсь — і не розумію — й не вірю їй — і її життя — і своє з плямами — печально і мовчки змірюю — і навіщо мені — ще одна і навіщо болюча — мені — рана і хочеться щоб це була остання і хочеться щоб вона була остання...
3 NP
Коханням зараз поранений я і вийшов — на час — з лав. Я почуваю себе йолопом зрання — вас не дивує, що я такий став?
Нічого, не лайте мене — я перейду. Скрегоче в моєму серці іржа. Мене й самого совість мучить і жаль.
Звичайно, я люблю не по старому, а по сучасному, хоч майбутнім і не пахне тут, — так як єсть, так і люблю.
Але так само люто люблю я, як на світанку життя було сказано: «Сильна, як смерть, любов, жорстока, як пекло, ревність»...
6 NP
Тобі — дитино моя — що завтра на аборт підеш — Тобі — що тільки місяць йому — Тобі — що місяць як зародилося а живеш міліони віків у животі цієї жінки що я люблю — Місяць уже тобі а завтра ти — ніщо, викинуть твій кавалочок у відро з помиями — І попливеш ти каналізаційною трубою аж у Чорне море, де й зародилось од мене — Тобі — Тобі — Тобі це. Невідомо й ніхто не взнає — ні матір твоя, ні я, твій батько — Хлопець ти було б чи дівчинка — Любило б маму свою і говорило б: мамо! Любило б батька свого і говорило б: тату! Ссало б молочко з грудей і жмурило б оченята на сонці. Але минули б роки — І ти пішло б у дитячий садок — І виросло б, і змагалося б, і зачинало б... Будь вічне ти, що завтра плаватимеш в відрі: Завтра я прожену твою матір, Зникне з серця мого вона, як ти з її тіла. Будь вічне ти, безсиле й розумне — Ти жило стільки, скільки дано тобі. Будь вічне ти, бо і я вмру, І мати твоя вмре, і не одно ти Плаватимеш завтра в білім відрі.
7 NP
Хвиля мені котить каміння в горло видушує міжпланетний сум і плаче серце на тему: — В-гору! А як же в-гору, коли — глум!
Брось єрундістику — говорить товариш, і люди на вулиці: — Іди в сміх! Не колупайсь у мозку, каші не звариш, хіба непотрібний ліричний вірш.
Ге-е, бросьте ви єрунду городити поки справлюсь з собою сам. Це потрібно, це тяжко, це — великий неспокій у душі і гам.
ҐЕО ШКУРУПІЙ
МОРЕ
Море
1
От шкіпером коли б я був, то розпустив би всі вітрила, щоб вітер щогли долі гнув та буря в линвах вила...
Жахлива ніч... Хай шторм гуде!.. Хай тьма мішається з водою, горами хвилі хай несе у вічі чорною марою... У безвість лине корабель, — набридло те, що було вчора, — в пітьмі встають кордони скель і гриви спіненого моря... Розхристана, нервова муть у недосяжне б'є склепіння; — незнана у безоднях путь і десь далеко Україна...
О, море!.. Нескінченна даль... Колиска бурь і урагана, землі кісток одвічний праль та буйних мрій омана...
2
Спіняться вигнуті води морів і вийде із хвилі по сто моряків... Кожний із них загнуздає коня, а кінь заїрже й полетить навмання...
Вітер у линвах на ґвалт прокричить, і очі засліпить пінява мить, вершники чорні стануть у ряд, де море бурхливо влаштує парад... Безодні почують жалібний спів, страшний і самотній скрип кораблів. Там хрясне й повалиться щогла на діл і вибухне парус, роздертий навпіл, зійдуться хвилі і викрешуть грім, — вершником більше стане одним...
А голос страшний прокричить у пітьмі і відгук луна відіб'є вдалині, вітер в простори цей клич занесе, де море шумує, море реве...
3
Пітьму роздер раптовий ранок, — як золотий удар, і перший промінь зажурився тьмяно в розривах хмар. В пурпурі захитався дальній обрій од буйних хвиль і море — звір мільйоногорбий — вже вибилося з сил. Туди, туди, де сонце встане і на землі розгубить жар, щоб залишилася в тумані орда нічних примар... Бо ранок, як стрілець відважний, огнисту запуска стрілу і ранить в серце легковажну, зрадливу тьму. Прониже глиб розбурхану, зелену і темний од намулу діл, пішле у даль набій шалений з огняних жил... Туди, до сонцем випещених берегів, в іскристу гру, туди, в затоки водограйних див і я іду!..
4
Шумить в тумані рідний порт, очима грає там красуня, блищить од спеки деревяний борт і пахне смолами портова клуня,
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (7) »
Последние комментарии
1 день 11 часов назад
1 день 11 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 14 часов назад