Парад планет [Євген Пилипович Гуцало] (fb2) читать постранично, страница - 3

кланятись хлібові-батькові й воді-матері, щоб йому хтось зумів перегодити спати й родити, щоб йому перестала подобатись ота дівка пишна, яка заміж вийшла. Де це видано, щоб, б’ючи поклони нірвані, відцурався праці і, не поговоривши з головою, та й брав руками, щоб він мав жаготу і в його руках не кипіла робота, щоб він перестав напинати пупа, мріючи відпочити лише тоді, як помре. Не закортить грибку маслючку ніколи, поглядаючи на молодь, міркувати отак: «Дівки, не прядіть, бо коли виросте лопух — буде вам сорочка і фартух!»

Отже, як бачимо, яблунівського Хому, нині сущого, ототожнювали з усіма богами та божествами, котрих тільки знало людство за всю свою довгу історію. Мовляв, старший куди пошлють витворений за образом і подобизною їхньою. Хай би ототожнювали, хай би поклонялись грибку маслючку по городах і весях нашої великої планети, — і сам Хома вже якось стерпів би поклоніння та обожнювання, й Мартоха б призвичаїлась, і правління колгоспу «Барвінок» було б поставлено перед доконаним фактом. Але ж...

Але ж до чого додумались фанатичні хомопоклонники? В джунглях і преріях, у піщаних пустелях і на коралових атолах, у тундрі і в субтропіках — скрізь стали виготовляти погруддя Хоми. Виготовляли з міді й заліза, з мармуру й граніту, різьбили з дерева й випалювали з глини. Багато хомопоклонників надсилали свої вироби у Яблунівку, За короткий час у селі зібралося стільки погрудь старшого куди пошлють, вони так рясно заполонили вулиці, що ні пройти ні проїхати. Погруддя стояли на подвір’ях, на городніх межах, по левадах. Дехто висаджував погруддя на хату чи на хлів. Іноді сам Хома, кваплячись на тваринницьку ферму, не відав, де й ногою ступити.

— Чого ти, Хомо, сердишся на ті свої погруддя? — сміялась рідна жінка Мартоха. — 3 них хоч і користі нема, зате й клопоту катма: не п’ють, не їдять — поставали та й мовчать!

— Село без вікон та без дверей — отож і назбирало стільки гостей. Але ж вони, мої боввани, звикнуть у гостях, то й дома не захочуть,— відказував Хома.

— Гадаєш, посідають за нашим столом та й будуть розмахувати постолом?

— Еге ж, як оті злодії, що на злодіях їдуть і злодіями поганяють. І треба ж було сподобитись такої честі, що тешуть мої погруддя з каменю й рубають із дуба, виливають із бронзи, га!

—Бачу, Хомо, що ти їх любиш, а кишеню бережеш. До чого додумались у Яблунівці, де мудрі ніколи не лізли під стіл, де скільки голів, стільки й умів? Спершу ставили бовванів по межах та рівчаках, топили по калабанях і викидали на пустирища. Але хтось із сільських Довгожителів, оті мудрі, що безумному з дороги вступаються (дідок Бенеря чи дідок Гапличок), порадили бовванів бити по головах, а з побитих шматків звести корівник новий для худоби. 1 звели в стислі строки! Славний вдався корівник. Хомі теж випало тут поратись коло товару. Не міг чоловік намилуватись приміщенням для артільних корівок, званих чи то Асамблеєю, чи то Квитанцією, чи то Ревізією. І чудо ж яке — стіни викладено із гранітних голів старшого куди пошлють, що поглядали на живого Хому неживими гранітними очима чи посміхались до нього лукавими гранітними губами. Куди в корівнику ступить грибок маслючок, а з усіх боків, із усіх кутків сам на себе грибок маслючок дивиться, сам собі всміхається, аж моторошно.

— Хай тобі грець! — інколи мимрив Хома.— Либонь, у нашого діда капелюх не по-капелюхівськи.

Напевне, чорт сім пар чобіт стоптав, поки до пари зібрав Хому та Мартоху, то, спитаєте, як їй велось, коли бовванів били по Яблунівці? Спершу й сама помагала трощити на друзки, й рук своїх теж доклала до корівника, а потім у сльози вдарилась.

— Хомонько мій,— лебеділа по вечорах у хаті,— щоб мені руки всохли, коли ще вдарю якого боввана. Е-е, либонь, у них живу душу вкладено, бо коли б’єш, то плачуть кам’яними чи дерев’яними сльозами, бо зітхають залізними чи мідними голосами, бо стогнуть глиняним чи дубовим стогоном. Та хай їх грець поб’є, а не я!

Не тільки у Яблунівці чи у Великому Вербчому гомоніли, що ніхто з богів чи пророків за життя не плюндрував своїх храмів, не нищив культових зображень, ото тільки божок грибок маслючок у «Барвінку» до такого додумався. Чутка, що Хома б’є бовванів, гайнула по світу, і вже до Яблунівки перестали надходити ідоли від хомопоклонників, хоча, звичайно, самих хомопоклонників не поменшало, а, може, навіть побільшало. Побільшало з тієї причини, що Хома в розквіті найчудесніших діянь виступив і проти культу своєї особи, й проти канонізації свого імені.

Хто міг прочитати потаємні думки старшого куди пошлють, котрий удався до такого войовничого атеїзму? Либонь, текли вони в отакому руслі: «Е-е, не хочу бути отим богом, якого можна й за гроші купити. Жодна дівка не прийде на мене молитись, а тільки гайне на хлопців дивитись. Не хочу, щоб на мене дивились, а чорта бачили».

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,

де мовиться про химерний сон грибка маслючка, начебто він на районному ярмарку за грубі гроші купив собі