Кораблев Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

(штату і міста зараз не можу пригадати) працює його син, білоемігрант, фахівець з

історії.

Разом з цими зв’язками Вернадського мені відомо, що він також зв’язаний і з Слов’янським

інститутом в Берліні, керованим професором Максом Річардовичем Фасмером і з редакцією його

журналу «Журнал слов’янської філології». Інтерес до слов’янських питань для геолога

Вернадського не є випадковість. Вернадський до революції належав до активного крила кадетської

партії. Представники цієї партії, як в Радянському Союзі, так і серед білоемігрантів на Заході,

перейшли на рейки націонал-соціалістичної партії і найтіснішим чином пов’язали себе з

націоналістичними прагненнями цієї партії і близьких до неї за тенденціями кіл.

Довгі роки Вернадський працював в Україні, де він має найширші зв’язки з націонал-

демократичними групами.

З ленінградських зв’язків Вернадського мені відомі його щонайтісніші зв’язки з академіками

Перетцем, Істріним, Ляпуновим, Жебельовим, Щербатським, тобто майже зі всією правою

опозиційною групою, фактично Вернадським і очолюваною.

Названі мною академіки близькі до нашої організації, частина ж їх є її членами..

ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИТЯГНУТІ КОРАБЛЬОВ І ШМІТ, з висновку помічника

прокурора Ленінградської області Віденека від 21 березня 1934 р.

РНП (Російська національна партія – авт.) складалася з центру, що знаходиться в Ленінграді у

складі академіків Вернадського, Перетца, Курнакова, Державіна, Сперанського і Шміта і

професорів Корабльова, Іллінського, Селищева.

У справі притягнуті Корабльов і Шміт, відносно інших матеріал виділений.

ІСНУЄ ТАЄМНИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ МОСКВОЮ І ЛЕНІНГРАДОМ, з протоколу допиту В.

Корабльова 28 березня 1934 р.

У листопаді 1933 року в Ленінграді Селищев (професор А. М. Селищев – авт.) у розмові зі мною

розповів про існування в Москві організації, яка іменується «Російська національна партія».

…Далі він мені розповів, що керівництво московської групи РНП зв’язане по роботі з

керівництвом ленінградської і що цей зв’язок здійснюється через Сперанського в Москві і

академіка Перетца в Ленінграді, а також через нього – Селищева – з академіком Вернадським.

СВІДЧЕНЬ НЕ ПІДТВЕРДЖУЮ, з протоколу допиту А. Селищева

– Чи підтверджуєте ви свідчення Корабльова В. М.?

– Не підтверджую. Факт зустрічі з Корабльовим В. М. у листопаді місяці 1933-го я підтверджую.

Ніяких розмов з Корабльовим про контрреволюційну організацію я не вів. Академіка

Вернадського я не знаю.

ВІДСУТНЯ КОНКРЕТИКА, з протесту Ленінградської військової прокуратури в листопаді 1956

р.

З свідчень Корабльова видно, що зв’язок з фашистськими колами Німеччини здійснювався через

учасників контрреволюційної організації Фасмера і Вернадського.

У чому конкретно він полягала, з свідчень Корабльова не видно.

ВСІХ ОБВИНУВАЧУВАНИХ РЕАБІЛІТУВАЛИ, з розвідки Ф. Ашніна і В. Алпатова

«Російська національна партія» – зловісна вигадка радянських чекістів»

Справа ніколи не існуючої «Російської національної партії» фабрикувалася таємно-політичним

відділом ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління – авт.) в 1933-1934 рр. Безпосереднє

керівництво фальсифікацією здійснював майбутній зрадник батьківщини заступник начальника

відділу Генріх Самійлович Люшков. У 1938 р., ставши на той час комісаром держбезпеки і

начальником УНКВС по Далекосхідному краю, він перейшов набік японців і консультував їхню

розвідку до серпня 1945 р., коли й був убитий новими господарями.

Сама назва «Російська національна партія» далася чекістам понад силу і була придумана лише в

кінці слідства в лютому 1934 р. Її іноді в літературі неточно називають «справою славістів».

Осіб, що по ній проходять, можна підрозділити на п’ять груп.

Першими за звинуваченням у причетності до «організації українських націоналістів»

заарештували Ф. Ховайка і В. Шийка. Ці особи ніяким чином не були пов’язані з рештою

обвинувачених.

…Паралельно з «московською» справою у вересні 1933 року заведена «Ленінградська справа

РНП», по якій арештовано 37 чоловік, в основному етнографів і мистецтвознавців, а також вчених-

негуманітаріїв: хіміків і геологів. До філологів-славістів і русистів можна віднести лише п’ятьох.

Це вчений секретар Інституту слов’янознавства АН СРСР В. Корабльов, фахівець з української

літератури В. Копержинський, співробітниці