Богданович Ипполит [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">Щоб покласти край цьому конкурсу, Іван Іванович Дмитрієв надрукував у «Віснику» епіграму під

назвою «Епітафія епітафіям», після якої вони й припинилися. Ось вона:

Прохожий! пусть тебе напомнит этот стих,

Что все на час под небесами:

Поутру плакали о смерти мы других,

А к вечеру скончались сами!

НЕ МАВ АВТОРСЬКОЇ САМОЛЮБНОСТІ, зі спогадів Г. Геннаді

Якось до директора Московського театру зайшов хлопчик років п’ятнадцяти, скромний, навіть

сором’язливий, і говорить, що він дворянин і бажає бути актором! Директор, розмовляючи з

незвичним відвідувачем, довідується про його бажання до навчання й віршування; доводить йому

непристойність акторського звання для шляхетної людини; записує його в університет і бере жити

до себе в будинок. Цей хлопчик був Іполит Богданович , а директор театру – Михайло Матвійович

Херасков.

Отож, щаслива зірка привела молодого учня муз до їхнього знаменитого улюбленця, який, маючи

великий талант, умів відкривати його й в інших.

…Кажуть, що життя і характер автора видні в його утворах; проте ми, люблячи останні, завжди

запитуємо про перших в тих людей, котрі особисто знали авторів. Усі знайомі і приятелі

Богдановича одноголосно хвалять його …чутливість, безкорисливість і якусь безневинну

веселість, яку він зберіг до старості і яка робила його приємним в товариському колі. Ніхто не

бачив в ньому авторського самолюбства.

Богданович навіть говорив про поезію і літературу рідко, і завжди з деякою сором’язливістю, властивою йому від природи. Не дивно, що він не любив критики, бо вона лякає всіляке ніжне

самолюбство, і визнавав, що така своєю грубою строгістю могла б зовсім відвернути його від

писання.

Друзі Богдановича , яких він, один раз знайшовши, не втрачав ніколи, – а ще більше талановиті

російські аматори збережуть про нього пам’ять: так що творець «Душеньки» залишиться відомим

для нащадків – як віршотворець приємний, ніжний, часто дотепний і вигадливий.

НЕ НАСМІЛИВСЯ НАДРУКУВАТИ, з передмови П. Бекетова до зібрання творів Іп.

Богдановича

Перебираючи деякі старовинні журнали, я знайшов декілька п’єс, написаних Іп. Богдановичем ще

в молодих його літах, які він, видаючи після того невелике зібрання своїх творів під назвою

«Ліра», не помістив в ньому, а з цієї причини і я не наважився їх надрукувати, як твори, не визнані

самим автором.

ХРЕСТ ВПАВ НА ЗЕМЛЮ, з книги Є. Федорова «Господар Кам’яних гір»

Демидов відрізнявся ще однією жалюгідною пристрастю: він любив грати роль освіченого

мецената, відшукуючи для цього найрізноманітніші приводи. Свого часу в Курську трудився і

помер 1803 року відомий поет Іполит Федорович Богданович, автор «Душки». До приїзду нового

губернатора могила поета занепала: звалився на землю хрест, все заросло могутнім бур’яном.

Демидов відвідав цвинтар, і незабаром за його бажанням на надгробку Богдановича спорудили

чудовий пам’ятник, котрий зображає «Душку».