Мизес фон Людвиг [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Сполучених Штатів Європи мають іншу мету. Вони не

планують створювати державу нового типу, чия політика відрізнялася б від імперіалістичних і

мілітаристських держав, що існували до наших днів, навпаки – відтворити стару імперіалістичну й

мілітаристську ідею держави. Пан-Європі слід за задумом бути більше великої, ніж окремі

держави, їй слід бути могутнішою й тому ефективнішою у військовому плані. Європейський

шовінізм прагне замінити різновиди французького, німецького або угорського шовінізму;

об’єднаний фронт, створений всіма європейськими державами, має бути спрямованим проти

«іноземців»: англійців, американців, росіян, китайців і японців.

…Боротьба об’єднаного європейського континенту проти інших великих світових держав була б

не менш згубною, ніж нинішня боротьба країн Європи між собою.

…Сьогодні існує лише одна велика нація, яка твердо дотримується мілітаристського ідеалу, а саме

росіяни. Звичайно, навіть серед російського народу є верстви, котрі не поділяють цих ідей. Можна

тільки шкодувати, що вони не змогли взяти гору над своїми співвітчизниками.

З того самого моменту, коли Росія почала впливати на європейську політику, вона незмінно

поводиться як розбійник у засідці, готовий раптово накинутися на свою жертву й пограбувати її.

…Росія не бажає ввійти в систему людського соціального співробітництва. У відношенні

співтовариства націй її позиція – це позиція народу, націленого винятково на споживання того, що

накопичили інші. Її доля – повернення до умов повного варварства.

Росія обдарованіша родючим ґрунтом і всякого різновиду корисними копалинами, ніж Сполучені

Штати Америки. Якби росіяни проводили таку ж капіталістичну політику, як американці, вони

були б сьогодні найбагатшими людьми у світі. Деспотизм, імперіалізм і більшовизм зробили їх

найбіднішими.

Нехай росіяни будуть росіянами. Нехай вони творять, що хочуть у своїй власній країні. Але не

можна дозволити їм переходити кордони своєї землі з метою знищити європейську цивілізацію.

«ЗРОБИТИ БІЛЬШЕ Я НЕ МІГ», з автобіографії Л. Мізеса

Закінчивши ліцей, я відчув себе захопленим не стільки політичною історією, скільки проблемами

економічної, адміністративної й соціальної історії. Я вирішив зайнятися правом, а не історією, як

планував колись, ще з середньої школи.

Приступаючи до навчання в університеті, я був рішучим прихильником інтервентизму. У той же

час було щось, що виділяло мене серед колег, – я був переконаним антимарксистом.

…Посада, яку я тоді обіймав (у Віденській торговій палаті – авт.), безперечно, забезпечувала

вплив, порівняний з впливом австрійця, котрий очолював яку-небудь потужну політичну партію.

Я був провідним економістом країни. Але під цим не мається на увазі беззаперечне виконання

моїх рекомендацій.

За підтримки своїх нечисленних друзів я змушений був постійно вести розпачливу боротьбу.

Єдине, чого нам удалося домогтися, це хіба що уникнути катастрофи. Те, що взимку 1918-1919 рр.

справа не дійшла до більшовизму, що промисловий і банківський крах відбувся не в 1921-му, а

тільки в 1931 році, все це в чималій мірі можна вважати результатом моїх зусиль. Більшого

зробити було не можна. У всякому разі, я зробити більше не зміг.

…Ніяке інше заняття не здавалося мені бажанішим за професію університетського педагога, хоча

дуже швидко я зрозумів, що лібералові на зразок мене кар’єру штатного викладача на кафедрі

будь-якого німецькомовного університету зробити зась.

…Враження від викладачів економічних, політичних наук і соціології в німецьких університетах

було дуже далеким від позитивного. Природно, серед них траплялися підготовлені й наділені

неабиякими здібностями люди. І все ж більшість аж ніяк не володіли цими якостями... Багато хто

називав себе вузьким «теоретиком». Готтль і Оппенгеймер страждали манією величності, Діль –

просто тупий невіглас, Шпітоф не зумів опублікувати бодай однієї книги.

…Саме спілкування з подібними людьми сприяло ясному усвідомленню неможливості порятунку

німецького народу. Залишалося фактом, що ці недоумкуваті, які стали професорами, у свою чергу,

шляхом відбору з кращих, викладали в університетах найважливіший предмет, повинні були

формувати прошарок політично грамотних професіоналів. Їм робили великі почесті, вони

користувалися увагою освічених людей і громадськості. Страшно було подумати, яким би