Блуменфельд Феликс [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Намагався емігрувати за кордон, проте цього йому зробити не

вдалося.

У 1918 році Фелікс Блуменфельд застряг в Києві і був запрошений самостійним урядом України

на посаду директора музично-драматичного інституту ім. Лисенка. Йому дали також свій

фортепіанний клас, де він виховав таких видатних піаністів як Володимир Горовіц і Саша

Дубинський... Тут же в Києві розвернулася творча діяльність його племінника Г. Нейгауза, якого

Ф. Блуменфельд запросив до себе вести клас фортепіано.

ЗАГАДКИ ГОРОВІЦА, з кореспонденції О. Волосатих і Ю. Зільбермана «Повновладний король, вічний мандрівник-артист»

Немало туману напускав Горовіц і щодо періоду свого навчання в Київській консерваторії.

Вступив він туди 1913 року, незабаром після створення цього учбового закладу. І разом з своєю

сестрою Регіною потрапив до класу Володимира Пухальського, у якого свого часу навчалася їх

мати. А далі продовжуються загадки, відповіді на які неможливо знайти без скрупульозного

вивчення документальних джерел.

«Я учень Фелікса Блуменфельда, який займався у самого Антона Рубінштейна», – говорить

піаніст. Читаємо документи і переконуємося, що Блуменфельд ніколи не вчився у А. Рубінштейна, а сам В. Горовіц перебував у класі Блуменфельда всього чотири місяці.

«ВИ ЗАГИНУЛИ ДЛЯ РОСІЙСЬКОЇ МУЗИКИ», з нотаток Г. Нейгауза-молодшого «Старі

фотографії. Шимановські. Блуменфельди»

Подивіться на фотографію Фелікса Михайловича. Типовий польський гусар від музики. Навіть

вуса закручені якось по-польськи. Так і хочеться до сюртука прималювати шаблю. Ніяк не можу

зрозуміти, що пов’язувало його з «Могутньою купкою».

Заглядаю в старий радянський музичний словник і читаю: «Блуменфельд Фелікс Михайлович,

російський радянський (?!! – Нейгауз-мол. Г.) композитор, піаніст і диригент, професор

Петербурзької і Московської консерваторій, дядько Г. Нейгауза». «Могутня купка» – творча

співдружність російських композиторів демократичного напряму, яка остаточно сформувалася

1862 року в Петербурзі».

Як же, «демократична»! Коли Ф. М. наважився боязко сказати Римському-Корсакову про Ріхарда

Штрауса: «Ви знаєте, це, безумовно, талановито і чудово інструментовано», прозвучала нищівна

відповідь: «Ну, у такому разі Ви загинули для російської музики!»