Дурова Надежда [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Пан Олександров, мабуть, зважився дарувати нам щомісяця по великій повісті. Добра справа! А

то, справді, нічого читати. Цього разу п. Олександров вводить своїх читачів в світ фантастичного,

світ настільки привабливий, настільки й небезпечний – справжній підводний камінь для будь-

якого таланту, навіть для всякого німецького поета, якщо він не Гофман. Чи маємо ми рацію –

дивіться самі.

…В кінці XVII сторіччя, не знаємо, де саме, тільки не в Росії, п’ять студентів зважилися погуляти

за містом. І безупинно натрапляють на цвинтарі, що наводить на них смуток і спонукає

розповідати один одному страшні історії.

Едуард розпочав з свого собаки Мограбі. Цей Мограбі – ярчук, тобто собака-духовидець, – якість,

притаманна всякому чорному собаці, мати якого вся чорна і народилася теж від чорного собаки, і

так до восьми колін включно: дев’ята неодмінно – ярчук. Мограбі хотіли вбити, але Едуард

випросив йому життя у свого батька ще будучи дитиною. Скоро Мограбі навів жах на весь

будинок декількома доказами своєї страшної здатності бачити духів.

...Ми не без наміру так детально виклали зміст цієї повісті. Ми хотіли набути повного права

запитати наших читачів: чи розуміють вони хоч що-небудь в цій купі нескладних небилиць? З

усього видно, що автор хотів написати фантастичну повість; але, по-перше, фантастичне зовсім не

те ж саме, що безглузде; а по-друге, фантастичне вимагає не тільки таланту, але ще й таланту

фантастично налаштованого, і притому величезного таланту.

…Це просто нудна, утомлива розповідь про ніщо. З тих пір, як ви дізнаєтеся, що в зачарованій

долині були цигани, а не чорти, і що Мограбі захворів від розсипаного в кущах і на траві

отруйного порошку, а вилікувався потім від маленької дози благотворної мазі, даної йому

бароном, – Мограбі з ярчука, тобто собаки-духовидця, стає звичайною собакою, і все його

духовидство робиться порожньою вставкою в казку, і без того не складну.

І це наша сучасна література! У купі книг бачите ви одну з ім’ям автора, перші твори якого

справили чудове враження, з жадобою хапаєтеся за неї, – і що ж? прочитуєте дві-три сторінки і

викидаєте...

Справа не в змісті, а в таланті. Гоголь і у сварці Івана Івановича з Іваном Никифоровичем зумів

знайти багатий зміст...

Нічого не немає тяжчого за невиправдане очікування…