Ильин Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

філософія повинні забезпечити для цього потрібні засоби і виробити проект. Філософія

Миколи Федоровича Федорова і є проект науково-технічного воскресіння з мертвих... Філософія

Федорова – є апогей технократії, затвердження принципової всемогутності техніки, але з

обов’язковим зверненням цієї всемогутності на добру мету.

ДАР ДУХОНОСНОСТІ, уривок з книги В.Ільїн «Преподобний Серафим Саровський»

Преподобний Серафим приніс на землю Благовіщення і Богослов’я про Святий Дух. З цієї точки

зору головним чином і треба розглядати його діяння і його учення. Старецтво преподобного, що

полягало в повчаннях, радах, зціленнях і облаштуванні життя, все може бути зведено до одного –

знання і прозріння як дару духоносності.

ЗАПОВІТНА МРІЯ, з статті К. Немировича-Данченка «Володимир Миколайович Ільїн»

Його заповітною мрією було синтезувати метафізику свободи Бердяєва і вчення о. С. Булгакова

про Софію, прихильником якого він був.

...У середині 30-х років Володимир Миколайович переживає душевну кризу, яка накладає

відбиток на подальшу творчість і віддаляє його від кола близьких йому людей і приводить, врешті-

решт, до відходу з Сергієвського богословського інституту. Причини цієї кризи глибокі і

неоднозначні, проте однією з головних була зміна політичних орієнтирів, розрив з тим крилом

євразійського руху, який допускав можливість примирення з радянською реальністю... Унаслідок

цього стається розрив з оточенням Паризького богословського Інституту...

У 1941-42 роках Ільїн довго живе в Берліні, займаючись в Університетській бібліотеці...

У післявоєнний час він читає лекції на апологетичних курсах в Інституті богослов’я, заснованому

Євграфом Ковалевським, викладає в Паризькій консерваторії.

До публіцистичної діяльності Ільїн повертається на початку 50-х років, друкуючи статті

найрізноманітнішої тематики: естетика, філософія, історії мистецтва.

ДЕРЖАВА-ЗВІР, з розвідки І. Мартиросяна «Дзвони в духовному життя росіян»

Ільїн Володимир Миколайович, перебуваючи в еміграції, опублікував в 1930 році яскраву статтю

про історичне значення дзвонів і дзвону для Росії. Він пише про духовну цінність і національну

музичну специфіку дзвону. Тяжко переживаючи розгул кампанії по знищенню дзвонів в СРСР, він

пише: «Важко знайти явище символічніше, ніж цей виклик, кинутий небесам», оскільки «чиста

духовність і непорочна ясність дзвону, що дивиться в саме серце, викликали до нього особливу

ненависть нечистого, немічно-пристрасного і темряволюбивого духу російської революції».

«Державі-звірові ненависний чистий, ангельський голос дзвону, котрий сповіщає про «жадану

небесну Вітчизну», про «град Божий». Але тим більше повинні любити цю мову всі, хто

сподівається на «життя майбутнього століття».

Ільїн називає дзвін «символом церковної духовності», «звучний софійністю матерії» –

«максимальним її одухотворенням»: «Холодний метал, відлитий за правилами мистецтва,

прорізуючи своїми коливаннями шари повітря, відгукується в людському серці високими, чистими

голосами... – духовно зігріває його».

ІДЕЙНИЙ СУПРОТИВНИК РЕВОЛЮЦІЇ, з розвідки А. Сараб’янова «Закордон без кордонів»

У радянській Росії ім’я його взагалі не згадувалося, оскільки більшого ідейного супротивника

революції знайти було важко. Революція була для нього втіленням зла, яке не знає своїх гріхів і

Бога.

А в еміграції його згадували лише ті, хто знав особисто, інші намагалися його імені не вимовляти.

Факт цей не дивує – Ільїн був безкомпромісною і принциповою людиною. Став незручним для

всіх. Таким чином, в забутті опинився один з найоригінальніших російських мислителів ХХ

століття.

Його можна назвати людиною ренесансного масштабу...

...Головною справою для нього стала робота думки – філософія. Він був віруючою і церковною

людиною, тому його філософія присвячена пошукам Бога, точніше – проникненню в Творіння, а

отже, в красу та істину. Володіючи універсальними знаннями, Ільїн сполучав сучасні наукові

досягнення у фізиці і природознавстві з уявленнями про божественну будову Всесвіту.

... Він був людиною парадоксальною. Міг вночі вчитися танцювати чечітку, тоді як митрополит

Євлогій, що жив поверхом нижче, вважав, що той кладе земні поклони. Або купити клітчаті штани

на гонорар за переклад якогось релігійного тексту.

Ці вчинки були не позою, а свідоцтвом великої життєлюбності і широти