Джеймс і гігантський персик [Роальд Даль] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (29) »
4
Джеймс Генрі Троттер стояв, стискаючи в руках мішечок, і дивився на старого. — А тепер, — сказав чоловічок, — ти маєш зробити таке. Візьми великий глечик з водою і висип у нього всі ці зелені штучки. Тоді дуже повільно додай туди одну по одній десять волосинок з власної голови. Це їх запустить! Вони заведуться! За пару хвилин вода почне страшенно пінитися й булькати, і тоді ти мусиш швиденько випити її одним духом, цілий той глечик. Ти, дорогенький, відчуєш, як вода закипає і колотиться у тебе в шлунку, а з твого рота піде пара, і зразу після цього з тобою почнуть ставатися дивовижні, фантастичні, неймовірні речі… І ти вже ніколи в житті не почуватимешся нещасним. Бо ти ж нещасний зараз, правда? Мовчи! Я й так усе знаю! А тепер біжи і зроби все так, як я тобі звелів. Тільки нічого не кажи своїм жахнючим тіткам! Ані слова! А ще пильнуй, щоб ці зелені штучки не втекли від тебе! Бо тоді їхні чари подіють не на тебе, а на когось іншого! А ти ж, дорогенький, цього аж ніяк не хочеш, га? Хто стрінеться їм перший — жучок, комашка, тварина чи дерево, — тому й дістанеться вся потуга їхніх чарів! Тому не випускай мішечка з рук! Не порви папір! Біжи! Поквапся! Не барись! Настав твій час! Бігом-бігом! Після цих слів старигань обернувся і зник у кущах.
5
За мить Джеймс уже щодуху мчав назад до будинку. Він вирішив, що зробить усе це на кухні, якщо вдасться потрапити туди непоміченим. Він був страшенно схвильований. Біг у високій траві, минаючи зарослі кропиви, і навіть не зважав, що вона жалить голі його коліна, а вдалині бачив тітку Шкварку і тітку Шпичку, які сиділи в шезлонгах спинами до нього. Джеймс вирішив оббігти будинок з протилежного боку, щоб не потрапити тіткам на очі. І от саме в ту мить, коли він пробігав під великим персиковим деревом, що росло посеред саду, його нога послизнулася і він беркицьнув долілиць на траву. Паперовий мішечок упав на землю й подерся, а тисячі крихітних зелених зерняток розлетілися довкола. Джеймс тут таки схопився навпочіпки і почав нишпорити у пошуках своїх коштовних скарбів. Але що це? Вони всі зникали під землею! Просто на його очах, звиваючись і вигинаючись, вони просвердлювали твердий ґрунт, і Джеймс рвучко простяг руку, щоб упіймати бодай жменьку тих штучок, але вони вислизали йому крізь пальці. Він кинувся до інших, але й ті вислизнули теж! Він, мов божевільний, повзав сюди-туди і намагався зловити хоча б кілька «зерняток», але всі вони були спритніші за нього. Щоразу, коли він уже майже торкав їх кінчиками пальців, вони щезали під землею! Це все тривало не більше кількох секунд, і після цього всі вони зникли! Джеймс мало не розплакався. Тепер він їх ніколи вже не знайде — вони пропали назавжди, назавжди, назавжди! Але куди ж вони всі поділися? Чому так квапливо заривалися під землю? Чого там шукали? Адже там нічого немає. Нічого, крім коріння старого персикового дерева… а ще цілої купи черв’яків, мокриць і різних комашок, що живуть у землі. То що там казав той старий чоловічок? «Хто стрінеться їм перший — жучок, комашка, тварина чи дерево, — тому й дістанеться вся потуга їхніх чарів!» «Боженьку ж ти мій! — подумав Джеймс. — А що, як вони й справді зустрінуть там якогось черв’яка? Або мокрицю? Чи павука? А якщо вони залізуть у коріння персикового дерева? — Ану, підіймайся, ледача тварюко! — пролунало раптом у Джеймсових вухах. Він звів угору очі і побачив над собою похмуру довжелезно-кістляву тітку Шпичку, що височіла над ним, люто зиркаючи крізь окуляри в металевій оправі. — Негайно вертайся й дорубай решту дров! — наказала вона. Жирна й драглиста, мов медуза, тітка Шкварка вигулькнула з поза її спини, щоб глянути, що там діється. — А може, запхнемо його у відро й опустимо на ніч у криницю? — запропонувала вона. — Буде йому добра наука, щоб не байдикував тут цілими днями. — Сильна думка, люба моя Шкварочко. Але спершу нехай дорубає всі дрова. Геть з моїх очей, негіднику, берися за роботу! Бідолаха Джеймс повільно й засмучено підвівся з землі і почимчикував до високої купи дров. Ох, якби ж то він не послизнувся, не впав і не випустив з рук того коштовного мішечка!.. Усі надії на щасливе життя розвіялися, як дим.
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (29) »
Последние комментарии
7 часов 24 минут назад
17 часов 43 минут назад
1 день 6 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 15 часов назад