Котелянский Лев [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
ставив на безплідне обговорення жодної прогресивної реформи, яка заздалегідь не була висунута,
розглянута й набагато краще продумана пресою і земством. Численні свідоцтва цьому ми
знаходимо в «Вітчизняних нотатках».
Скалон розробив і яскраво виклав на сторінках журналу питання про недостатність селянських
земельних наділів ще за десять років до вирішення його урядом.
Червінський і Трирогов теж ретельно досліджували цю проблему й звернули увагу властей на
необхідність вживання термінових заходів. Добре відомо, що тільки соціалістична пропаганда й
неухильне зубожіння селянських мас примусили нарешті уряд діяти.
Питання про зміну податкової системи, про викупи наділів, про переселенців теж вичерпно
розбиралися в «Вітчизняних нотатках» задовго до того, як вони розглядалися в комітетах Лоріс-
Мелікова й Ігнатієва. Заходи для порятунку від повного розорення так званих чиншовиків були
прийняті завдяки статтям Котелянського, який першим змалював їх важке, безправне становище.
Ще більш вражаючим прикладом дії преси є відміна сольового податку, теж значною мірою
завдяки зусиллям «Вітчизняних нотаток».
ПЕРЕКЛАЛИ КОТЕЛЯНСЬКОГО, з есеї-парсуни Ю. Хорунжого «Олена Пчілка: горда жіноча
душа»
Навесні 1868 року Старицький особливо захопився додатковими перекладами казок Андерсена і з
цього приводу втягнув до українського письменства й мене (Пчілку О. – авт.). Тоді я вже була «на
волі», бо ще 1866 року закінчила своє навчання; якийсь час я прожила в матері, у Гадячі (в нашій
чудовій Драгоманівській садибі!), проте від зими 1867-го я знову жила в Києві, в братовій сім’ї,
доповнюючи свою освіту різними мудрими книжками, які тодішня передова дівиця мусила
прочитати. Про писательство, признаюся, я в той час зовсім не думала. Моєю першою
літературною працею (навесні 1868-го) була випадкова компіляція якоїсь французької статті, на
яку мене скерував брат, він же і прилаштував мій фейлетон до «Петербурзьких відомостей».
Невимовна була моя радість, коли я побачила свою працю надрукованою і навіть отримала за неї
гонорар від редакції «Петербурзьких відомостей». Мій тріумф став відомий мешканцям другої
половини будинку (Старицькі й Драгоманови в той час винаймали спільно будинок. – Ю. Х.). Але
Старицький, зайнятий тоді, як я вже сказала, перекладами казок Андерсена для видання цілої
збірки, «напав» на мене, щоб я також спробувала себе в перекладі, ну хоча б того ж таки
Андерсена українською мовою. Скільки я не відмовлялася, що не зможу добре зробити це – такою
незвичною і важкою здавалася мені подібна праця, – Старицький дуже підбадьорював мене,
запевняв, що українська мова рідна мені, що я так добре розмовляю українською. Нарешті, щоб
захопити мене цією працею, купив і подарував мені томик в гарній оправі казок Андерсена
французькою мовою, запевняючи, що мені значно легше буде перекладати з мови чужої, аніж я
спробувала б перекладати з російської. Дві казки, нарешті перекладені мною з подарованої
книжки, викликали в Михайла Петровича захват. Згодом я переконалася: якщо Старицькому
подобалося чиєсь письмо, то завжди подобалося надзвичайно! Це можна пояснити як натурою
його, що захоплювалася, так і пристрасним його бажанням збільшити коло українських
письменників».
Згодом вони удвох переклали з російської повість Л. Котелянського «Чиншовики». На жаль,
десять казок Андерсена українською мовою з-під пера Олени Пчілки загубилися дорогою до
Києва, а «Чиншовиків» конфіскувала австрійська жандармерія, забравши рукопис з рук Івана
Франка, якому перекладачі довірили публікацію. Рукопис вважали втраченим, але нещодавно
українських «Чиншовиків» виявила дослідниця Валентина Іскорко-Гнатенко у фонді Івана Франка
у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ.
- 1
- 2
Последние комментарии
1 день 11 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 12 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 14 часов назад