Забавна біблія [Лео Таксіль] (fb2) читать постранично, страница - 3

включити їх у канон.

Але знов-таки треба зауважити, що Таксіль і не ставив перед собою цієї мети. Він обмежився сатиричним розвінчанням Біблії, залишивши її науковий аналіз ученим-бібліїстам. Можливо, сьогодні щось у його книзі застаріло, можливо, застаріла й мова тієї епохи, якою письменник викривав «священну» книгу християн і іудеїв. Але для сучасного читача «Забавна Біблія» є цікавою перш за все тим, що вона показує, як яскраво й дотепно розвінчували біблійні легенди атеїсти минулого. Одним з них був і французький письменник атеїст Лео Таксіль.

розділ перший СТВОРЕННЯ СВІТУ І ЛЮДИНИ

Бог був завжди. На початку часів він був лише один. На світі не було більш нічого, крім нього. А втім, не було й ніякого «світу». У ті часи бог називався «елохім». Так величає його давньоєврейський текст книги Буття^[1]. Слово «елохім» буквально означає «боги». Досить дивно, що Біблія називає так зовсім самотнього пана.

Отже, «елохім», він же «яхве», «саваоф», «адонай»^[2], як його в різних місцях називає Біблія, нудився (або «нудилися») серед власного хаосу. «Тогу богу»^[3] називає цей хаос Біблія, що можна перекласти так: «ні дна ні покришки».

Оскільки вічність нескінченно довга, то «елохіми» отак пронудилися, мабуть, безліч мільярдів і мільйонів століть. Нарешті у бога (будемо називати його так, посучасному) майнула думка: якщо він бог та ще й всемогутній, то йому нема чого нудьгувати, а треба щось робити. І старий заходився творити.

Він, власне, міг би все створити за одним разом. Але ні, він вирішив не поспішати: «кожному овочеві свій час». І для початку він створив тільки небо й землю. Точніше кажучи, матерія сама виступила, тільки-но він оголосив свою волю. Правда, матерія поки що безформна, пуста, ще «без дна і покришки» і наскрізь мокра. «А земля була гола та порожня, і темрява була над безоднею; і дух божий ширяв над водою»^[4],— говориться у другому стиху першої глави книги Буття.

Читач Біблії не обов’язково повинен розуміти, що це означає.

Проте, щоб не наробити помилок під час роботи, богові знадобилося світло. Зважаючи на сказане далі, у попередні віки він сидів у цілковитій темряві. На щастя, він не ризикував об щось стукнутися, оскільки навколо нічого не було.

«Хай буде світло, — наказав бог. — І стало світло» (Бут., гл. 1, ст. 3).

Що це було за світло? Про це в Біблії нічого не сказано. Вона просто відзначає: «і побачив бог світло, що добре воно». Отже, бог був задоволений цим своїм досягненням. Перш за все він потурбувався «відокремити світло від темряви». Знову ж таки марно було б намагатися зрозуміти, що це означає. «І бог назвав світло «день», а темряву назвав «ніч». І був вечір, і був ранок: день перший» (Бут., гл. 1, ст. 5).

Після цього старий заходився створювати… вгадайте що? Знов-таки небо^[5]! Ось як «священна» книга описує цю операцію бога по повторному створенню неба: «І бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю, і воду, що над твердю. І сталося так. І назвав бог твердь «небом»… І був вечір, і був ранок: день другий» (Бут., гл. 1, ст. 7–8).

У цій історії з водою «над» твердю і «під» твердю відбиваються грубі помилки всіх первісних народів. За давніми уявленнями, небеса — це щось масивне, тверде, звідки й сама назва «твердь». Існувало переконання, що по той бік цієї тверді є величезне водоймище, якому небо править за днище. Тепер кожна грамотна людина знає, що дощ є вода, яка випарувалася з землі. Водяна пара, згущаючись, утворює хмари, з яких волога і випадає у вигляді дощу або снігу на земну поверхню. Проте колись думали, що дощ — це вода, яка тече з горішнього водоймища крізь люки, спеціально для цього пристосовані. Ця думка, що нині викликає тільки іронічне співчуття, існувала дуже довго. її поділяли всі вчені богослови перших століть християнства^[6].

Підемо далі. Третій день бог приділив роботі, наслідки якої були цінніші, ніж попередні. Він звернув свій погляд на долішні води і сказав сам собі, що було б корисно зібрати їх і тим самим дати можливість виступити частинам суші. Води покірно з’єдналися між собою у глибинах, які в одну мить утворилися, щоб увібрати їх у себе. Так само в одну мить утворилися простори суші, узвишшя, а з них води потекли струмками і ріками до морів та озер.

«І назвав бог суходіл землею, а місця зібрання води назвав морями. І бог побачив, що це добре» (Бут., гл. 1, ст. 10).

Варто відзначити, що старий здебільшого бував задоволений своєю роботою.

— Чи ти ба, — вигукував він, очевидно, щоразу, — як це я не здогадався взятися за все це раніше…

Цього дня він був такий задоволений своїми сушами і своїми морями, що йому захотілося зробити ще хоч що-небудь до того, як настане ніч. «Нехай земля вродить зелень, траву, що насіння розсіває (за родом і подобою її, і), дерево родюче, що за родом своїм плід