Єдина дорога [Володимир Арєнєв] (doc) читать постранично, страница - 3

мовив подорожній. - Просто дорога. Просто ще одна дорога. Скільки їх було? І скільки буде? Просто ще одна дорога.
Він поставив кошик на землю і обняв мене:
- Дякую.
Помовчав, потім тихо повторив:
- Дякую!
Гість нахилився за кошиком, коли несподівана думка вразила його:
- Ти... ти забираєш усе, що ми приносимо з собою... в душах. Це, мабуть, дуже важко.
- Мабуть. Та я вже звик. Іди.
- Так, - погодився він. - Час.
Подорожній зробив крок до хвіртки, потім повернувся:
- Знаєш, коли-небудь і ти зможеш піти звідси. Обов’язково. Інакше не буває - не мусить бути.
“Те саме ти казав і минулого разу, - подумав я. - Та й інші кажуть те саме. А потім приходять знову і йдуть знову - і знову кажуть ці слова. І навіть якщо всі ви помиляєтеся... - мені достатньо ваших слів”.
А уголос я лише сказав “дякую” і легенько підштовхнув його у спину.
Він усміхнувся мені, ступив за паркан.
Я постояв, слухаючи, як стихає його хода. Потім зачинив хвіртку і пішов на ґанок розпалити свою ранкову люльку. Ще треба було приготувати кашу та бульйон: до обіду, певно, з’являться нові гості.
Десь угорі, у верховітті дерев, жартівливо дзижчало, пролітаючи, сонечко; стомилося, хлюпнулося мені на плече. І ми разом пішли на ґанок чекати гостей.


© АРЄНЄВ В. Бісова душа: Повість і оповідання. - К.: Джерела М, 2003. - 288 с.