Твори [Йоганн Вольфганг Ґете] (fb2) читать постранично, страница - 2

На той час вже існував вироблений канон поезії рококо, якому й слідував молодий поет. Власне, це була цілком конвенціональна поезія з умовними образами й мотивами, умовною тональністю й поетичною технікою. Провідною темою виступала в ній тема любові, в якій вбачали найповніше вираження «солодкості життя» і трактували в галантно-фривольному дусі. Це була любов, що втратила пристрасність та драматизм і перетворилася у витончену, але повсякденну чуттєву насолоду. І говорити про неї можна було лише в тоні веселої і дотепної світської балаканини, інший підхід до неї, якась інша тональність суперечили б поетиці рококо. В подібному стилі Гете пише цикли «Аннета» й «Пісні Фредеріці Езер», присвячені його лейпцігським подругам, і чимало інших віршів, які, вже після від'їзду поета із Лейпціга, були видані його приятелем у збірці «Нові пісні з мелодіями» (1769). Однак вже в цей період виходили з-під пера Гете й інші поезії, в яких, здебільшого спорадично, проривалися й інші настрої, глибина й щирість почуттів. Він пробує свої сили також в драматичних жанрах, пише, зокрема, комедію «Співвинуватці» (1769), де теж дотримується канонів рококо.

Однак творче становлення Гете аж ніяк не можна зводити до рококо, важливу роль відігравали в ньому й інші фактори та впливи. Причому, говорячи про становлення Гете, необхідно в належній мірі враховувати динаміку тогочасного літературного фону. Після тривалого застою німецька література в другій половині XVIII ст… переживає бурхливе піднесення, її розвиток набуває повноти й розмаїтості, визначаються в ньому різні напрями й течії. Насамперед згадаємо тут критичну діяльність Г. Е. Лессінга по розчищенню авгієвих стаєнь німецької літератури, його боротьбу за нове спрямування її розвитку, за зближення її з життям країни. Праці Лессінга справляли глибоке враження на молодого Гете, згодом він порівнював їх з променями світла, ща пробивалися крізь хмари, і особливо наголошував, що вони знімали шори перед його духовним зором, виводили на простір вільного мислення. Першорядною величиною в німецькій літературі часів молодості Гете був також Ф. Г. Клопшток, яким він зачитувався в юності. Значення Клопштока полягало передусім в тому, що в тогочасній німецькій літературі він представляв її глибинно національну лінію: відкинувши класицизм, він виступав за повернення літератури до національних джерел, звертався до німецької старовини, міфології, фольклору тощо. Цими аспектами своєї творчості Клопшток передував рухові «Бурі й натиску» та готував грунт для нього. Не можна тут оминути і Й. Вінкельмана, видатного теоретика «третьостанового» нового класицизму» до якого Гете приходить вже у веймарський період своєї творчості.

В серпні 1768 року тяжка хвороба примушує Гете обірвати університетський курс у Лейпцігу й повернутися у батьківський дім. Видужування йшло повільно, і Гете майже два роки залишається у батьків. Вимушене тривале дозвілля сприяло поглибленню світогляду поета, у нього намічається ґрунтовна переоцінка цінностей і переорієнтація естетико-художніх поглядів та уподобань.

Навесні 1770 року поет прибуває для завершення університетського курсу до Страсбурга, де й відбувається радикальний перелом в його духовному житті й творчості, де, так би мовити, народжується «справжній Гете». Цьому сприяв ряд об'єктивних факторів, а також щасливий збіг певних обставин. Страсбург з усім

Ельзасом належав до Франції, і тут, як зазначав згодом і сам Гете, вже відчувалася передреволюційна атмосфера, чого ще не було по той бік Рейну. Разом з тим в цьому старовинному німецькому місті гостро відчутною стала для Гете національна культурна традиція, яка йшла в глибину віків, і розпочалося її активне освоєння. Тут же він робить важливе відкриття щодо німецької літератури, про яке в «Поезії і правді» сказано так: «Уважно придивляючись до вад німецької літератури, неважко було помітити, що їй бракує змісту, і притому змісту національного». Важливо зазначити й те, що в Страсбурзі він опиняється в іншому, ніж у Лейпцігу, середовищі. Вже не світська «золота молодь» або ті, що до неї тяглися, оточують його, а представники молодої бюргерської інтелігенції, яким не чужі були передові віяння епохи, невдоволення існуючим станом речей. Вони критично ставилися до феодально-кріпосницьких порядків і разом з тим відзначалися патріотичними настроями. Саме це коло друзів поета і стало тим осередком, із якого виникла рейнська група «буряних геніїв», визнаним ватажком якої був Гете.

До щасливого збігу обставин слід віднести те, що у вересні того ж 1770 року до Страсбурга приїздить Й. Г. Гердер в ролі компаньйона гольштейнейтінського принца. Розрив з принцом, а потім операція на оці змусили його надовго, до семи місяців, затриматися у Страсбурзі. Весь цей час Гете постійно відвідував хворого, і між ними встановилися тісні, дружні стосунки, незважаючи на нелегкий характер Гердера, ще більше ускладнений його тяжким фізичним і моральним станом. І